Підприємець з Чорткова просить захисту у ЗМІ та Генеральної прокуратури через беззаконня тернопільських правоохоронців

Нещодавно у центрі Тернополя працівники СБУ зловили «на гарячому» податківця та міліціонера. Останній передавав податківцю чималу суму хабара – 20 тисяч гривень. Але тепер через цю подію жертва вимагання стала ще й об’єктом переслідування міліціонерів.

Назар Олегович Леник, який проживає у смт. Заводське Чортківського району Тернопільської області, вирішив розповісти подробиці переслідування і просить захисту у ЗМІ та Генеральної Прокуратури України:

– Я звертаюсь до Головного Управління Служби Безпеки України та прошу забезпечити безпеку моїй сім’ї.

Навчався у м. Чортків. Після закінчення школи вступив у дяківсько-катехитичну академію м. Чортків. Після року навчання був направленний на студії до Риму, після чого працював за світською професією будівельником. Зараз із дружиною Ольгою ростимо двох донечок.

Повернувшись на Україну, захоплений будівництвом, я вирішив займатись даною справою. Здобув професію будівельника у Криворізькому технічному університеті. Ми оформились у податковій інспекції, взяли кридит у банку і почали свою особисту справу. Все складалось добре, працювали на повні груди. Вчасно оплачували податки, оформляли працівників і навіть гадки не було про якісь там скарги. В нас місто маленьке, один одного знає, так що працювали із людьми щиро.

Однак так було не завжди. Нас побачили зі сторони, почали нами цікавитися: що ми робимо, чим займаємося. В той час ми вже були сформованою будівельною організацією, мали свою власну технічну базу досвідчених працівників, отримали ліцензію на будівництво. Через нашу організацію пройшов ряд перевірок, є усі підтверджуючі документи. Звичайно, як на кожному підприємстві, були порушення, накладалися штрафні санкції, писалися приписи та нами усувалися виявлені порушення. Однак так було не завжди. Близько кінця травня 2013 року до нас зателефонували із податкової міліції Тернопільської області і сказали що направляються до нас.

При зустрічі мене сильно вразила їх нахабна поведінка. Представившись, повідомили, що нібито ми сховали від держави 4 млн. гривень. Для нас із дружиною це був неабиякий шок. Як це виходить: все оплатили, все задекларували, а тут таке. Звичайно ми одразу почали передивлятися кожен документ, кожну подану нами декларацію. Вище вказаних 4 млн., які ми ніби то приховали, ми не бачили.

А тепер хочу розповісти про поведінку міліціантів-податківців коли вони розмовляли зі мною. Вони поводили себе зверхньо і погрожували нам, мов якщо не будеш платити то відкриємо кримінальну справу на твою дружину (в той час виконавчим директором товариства була дружина), доводили і переконували, що ми є злісні порушники і ми ніяк не викрутимося без них, і вони зроблять все самі як захочуть; розмовляли по телефону і постійно щось комусь доповідали, мов тут ще нічого не ясно, що тільки залишили припис на виконання. Потім мені повідомили що для мене може бути 2 варіанти: або ми платимо їм, або вони відкривають проти нас кримінальні справи. Потім додали, що зі мною зв’яжуться їх люди.

Після цього я не зміг спати декілька ночей. Весь час думав як бути, чи звернутися в правоохоронні органи. Але хто б мені там допоміг? Написав би заяву, але мені було чітко вказано: як ворухнешся то “всьо”.

Через кілька днів мені подзвонили і сказали, що зі мною хоче зустрітися певна людина для вирішення моїх проблем. Було чітко вказане місце зустрічі і час. Я під’їхав в місто, де мене вже чекав знайомий мені чоловік. Я знав, що він із чортківського відділу міліції. Це все що я про нього знав (пізніше мені стане відомо що це начальник Чортківського підрозділу по боротьбі з економічними злочинами). Відразу він мені повідомив: “Чуєш я не знаю що там сталося, але хлопці із податкової міліції (сказав прізвища) хочуть від тебе 40 тисяч, і в тебе все буде нормально.” Я спитав: “Чого 40 тисяч?” Він відповів: “Гривень.” Я відповів: “Як це так, та ж у мене є усі підтверджуючі документи,” і хотів йому їх показати. Він відповів: “Я нічого не знаю, мені сказали 40 тис.гривень.” Він мені дав свій номер телефону. Ще спитав, чи маю я гроші зараз, на що я відповів що не маю такої сумми, шо потрібно підзбирати, а дещо навіть допозичити, на що він відповів “ну що, давай так: 20тис. гривень у середу, а 20 тис. гривень через тиждень”. І запевнив мов ти дивися: якщо грошей не буде то я за себе не відповідаю. Я злякався ще більше за свою сім’ю бо ж ці хлопці у погонах можуть все, та й погодився. В подальшому виявилось, що мене врятував мій власний диктофон, на який я записав нашу розмову. Хто мені б повірив без запису? Рано наступного дня я вже сидів у Тернопільському управлінні Служби Безпеки України і писав заяву про вимагання коштів працівниками МВС України та зловживання службовим становищем, на що працівники СБУ відреагували миттєво.

А тепер уявіть собі моє звернення в міліцію, що б із цього вийшло. Їм би відразу повідомили їхні колеги про заяву на їх ім’я, і порушники залишилися б не покарані. А які дії були б в мою сторону, хто б захистив тоді мою сім’ю, нажаль важко відповісти.

Управлінням СБУ у Тернопільській області був розроблений план дій, у якому відображені усі порушники законодавства. Це заступник начальника податкової міліції області, начальник чортівського району по боротьбі з економічними злочинами, високопосадовець у Тернопільській області по борбі з корупцією. До цього списку навіть включена чортківська та обласна прокуратура, адже у стінах чортківської прокуратури я передавав першу сумму коштів. Не аби де, а у заступника прокурора. Як бачите, вище хлопці працювали, мабуть, вже не вперше і не перший рік поспіль. Я навожу тут тільки факти зафіксовані мною особисто. То скажіть, будь-ласка, про що говорити і кому жалітися простій смертній людині? Цікаво, хто її почує.

При першій передачі коштів я побачив, що прокурор вийшов із свого робочого кабінету та направився вниз сходами до 1-го поверху. Я залишився в кабінеті із працівником підрозділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі ДСБЕЗ) у Чортківському районі, який інформував мене раніше про кошти. Він мене запитав, чи я приніс гроші, на що я відповів ствердно та поставив купюри номіналом по сто гривень на стіл, дві пачки перевязаних гумкою. Також я поставив свої документи, про які при першій зустрічі наголошували працівники із податкової міліції Тернопільської області. Працівником підрозділу ДСБЕЗ було відкрито вікно, куди він неодноразово заглядав. Гроші, що лежали на столі, він боявся брати в руки, то ж поставивши іх на папку із документами, що я приніс, викинув гроші у вікно, запитав, чи все нормально. Потім повернувся до мене обличчям та почав мене запевняти що все добре, і що завтра він відвезе гроші у Тернопіль. Говорив, що мені не варто хвилюватись, що ніякого тиску не буде, і не буде ніяких позапланових перевірок. Також перед тим, як передати кошти, я неодноразово приїжджав у тернопільську податкову миліцію та привозив документи для перегляду, на що мені було відмовлено та вказано що я іх маю передати із грошима працівнику підрозділу ДСБЕЗ із м.Чортків що оголосив сумму.

Під час передачі коштів у суммі 20 тис. грн. я вже зрозумів, що це групова банда у погонах, і що вони будуть робити все що завгодно, щоб тільки помститися. Їх зловили на гарячому, як я дізнався пізніше, у Тернополі та Чорткові. Це сталося 2 липня 2013 р. приблизно о 18:00. Як виявилося, до цього злочину були причетні високопосадовці із обласної податкової міліції, заступник начальника податкової міліції Ясінський В. Л. та Хайко А. Й., що безпосередньо приїжджали до нас у перший день. Їх поведінка при першій зустрічі відразу їх видала. Поводилися хамовито, погрожували розправою, якщо не буду платити та здавати своїх товаришів по роботі; говорили що вони мене знайшли, хоч я і не ховався. Борис С., начальник Чортківського підрозділу ДСБЕЗ, був надісланий до мене як субєкт, що проводить переговори для того, щоб ближче зі мною познайомитися та зрозуміти, що все відбувається спокійно. Гуска І., начальник Тернопільського підрозділу по боротьбі з корупцією виступав як передавач коштів та інформації безпосередньо податквівцям. Прокурор Дем’янюк Б. І., двіччі фігурував у злочині. Перший раз кошти передавалися у його кабінеті, а другий раз я передавав гроші безпосередньо йому у папку. Мабуть гроші зарас вирішують людські долі. Після затримання проводиться досудове розслідування. Важко проаналізувати подальший хід подій, але мені відомо, що кримінальне провадження відкрито тільки по трьох працівниках, а куди ж ділися інші, мені не відомо. Кожен з них на протязі 1 години практично в залі суду вніс заставу за своє звільнення у розмірі 300 тисяч гривень. Дозвольте тоді питання: Звідки у міліціантів та податківців такі кошти? Мабуть, із зарплатні. Під час слідства мене та мою дружину неодноразово допитували; слідчий прокурор записував, як і все відбувалося насправді.

Під час подій 22 липня 2013 року близько 18:00 до дому моїх батьків під’їхав міліцейський автомобіль, звідки вийшли три працівника міліції із допитами на кшталт “Де знаходиться зараз ваш син”, на що мати відповіла, що він не проживає з ними. Потім вони питали, чим я займаюсь, де працюю. Погрожували, що невдовзі мене посадять до в’язниці за вчиненя злочинів. Говорили, що я вчинив тяжкий злочин. Також із неофіційних джерел мені відомо, що дані працівники, які доптитували моїх батьків, шукали мене за місцем моєї приписки та проживання, тобто в смт. Заводське Чортківського району. На даний момент із метою безпеки я і моя сімя знаходимось поза межами Тернопільської області. Мною повідомлено старшого слідчого Тернопільської обласної прокуратури про моє тимчасове місце перебування. На моє імя та в мою сторону поступають погрози та повідомлення про якісь кошти, що я тепер винен. Мені відомо, що проти мене відкрито впровадження за вказівкою тернопільських правоохоронних органів. Мені висувають звинувачення про невиплату заробітніх плат працівникам, про це пишеться у статтях інтернет газет. Таким чином тернопільські міліціанти намагаються помститися за своїх колег. Дивно, що дана ситуація відбувається на очах у головного міліціонера області, генерала Сака В. М., якому не вигідні такі резонансні справи.

Можна зробити висновок, що нам, простим громадянам України, небезпечно звертатися про допомогу, а краще виступати в ролі “дійної корови у міліцейському стійлі”.

 Я боюсь за свою сімю та батьків, але усвідомлюю, що мовчати — це не найкращий вихід. Я звертаюсь до всіх свідомих громадян України. Невже завжди в нашій країні люди, що повинні боротися зі злочинністю, самі будуть порушувати права людей?

З повагою, Леник Назар Олегович