За два тижні спостережень за мєнтами, експерти мають шо порадити МВС

В Україні триває громадська кампанія моніторингу дій міліції.

Упродовж двох тижнів близько 200 волонтерів здійснюють всеукраїнську моніторингову кампанію «Міліція під контролем». Під час моніторингу вони перевіряють, наскільки сумлінно і згідно із законом працівники міліції виконують свої обов’язки. За підсумками таких спостережень експерти підготують рекомендації уряду та МВС України про те, як поліпшиити взаємодію правоохоронців із громадянами. Тим часом, уже зараз можна сказати, що процес моніторингу є драйвовим та екстремальним, а також доволі інформативним і показовим.

Пошуки патрульних міліціонерів у центрі міста

Кореспонденту “ГолосUA” вдалося долучитися до трьох напрямків моніторингу міліції у Черкасах. Ідеться про роботу патрульної служби, дільничних інспекторів та районних відділків МВС. Щодо роботи патрульної служби міліції, то тут спостерігати було чи не найважче. Завдання номер один – виявити міліціонерів. Вони завжди ходять удвох і, згідно із законом, мають стежити за дотриманням правопорядку в місті. Екс-правоохоронець Володимир Батчаєв, із яким ми моніторили дії міліції в Черкасах, розповів, що раніше  у відділах внутрішніх справ була відповідна служба, яка здійснювала нагляд за якістю роботи патрулів. «Читати звіти було смішно до сліз: «купив у магазині «Струмочок» два біляші, з’їв, сів у тролейбус, проїхав три кола, пішов додому, дружина викинула з балкону пакет із пиріжками», – пригадує екс-міліціонер.

Сьогодні ж результати спостережень уже не такі «романтичні». Для того, щоб виявити «пепеесників» (саме так їх і досі називають у народі, хоча назва змінилася і зараз уже треба б говорити «пеесемників» – від Патрульна служба міліції) довелося добряче змерзнути, «намотуючи» кола на Соборній площі в центрі Черкас. Зрештою, нам пощастило – довгоочікуване рандеву таки відбулося.

Міліціонери з маршруту № 101 не дуже зраділи нашим численним питанням про особливості обслуговування населення і досить непривітно відреагували на пропозицію відрекомендуватися (хоча, згідно із українським законодавством, перше, що має зробити міліціонер, спілкуючись із громадянином – назватися і «віддати честь»). Ми поцікавилися, яке ставлення у міліціонерів до заяв керівництва МВС щодо того, що міліція має бути під громадським контролем. Виявляється, правоохоронці про це нічого не чули.

Облишивши такі філософські категорії, перейшли до практичних питань, адже потрібно було заповнити звіти щодо проведення моніторингу. Працівники патрульної служби відмовилися показувати нам бланки протоколів. Натомість повідомили, що несуть службу без аптечки (мовляв, вона є тільки у патрульних автомобілях, а якщо комусь стане зле, то за допомогою рації можна викликати «швидку»). Хоча знову ж таки, згідно зі Статутом патрульно-постової служби, аптечка мала б бути. Висновок, який ми зробили після такого плідного спілкування – міліціонери загалом обізнані з маршрутом (принаймні, знали, де знаходиться найближчий дільничний пункт міліції), більш-менш оснащені необхідною амуніцією, неагресивні, хоча й насторожені.

Від міліціонерів можна відкупитися?

Наступна зустріч із ПСМ була нетиповою. Пізно ввечері ми з подругою стикнулися із патрульним автомобілем, який чомусь зупинився в арці між будинками, загородивши проїзд іншим автомобілям. Міліціонери перевіряли документи у двох юнаків. Тут було два варіанти розвитку подій. Ми могли підійти і повідомити про акцію «Міліція під контролем», а потім, якщо б нам дозволили, спостерігали б за процесом і щось запитували, або треба було почекати поки хлопців відпустять і поспілкуватися безпосередньо з ними. Обрали другий варіант. Процес перевірки тривав близько 15 хвилин. Потім патрульний автомобіль поїхав, а ми влаштували хлопцям бліц-допит:

– Чому вас зупинили?

– Це була звичайна перевірка документів і телефону. Міліціонери не пояснювали навіщо, та й не зобов’язані пояснювати (насправді – зобов’язані, але про це, схоже, не знають, ані хлопці, ані правоохоронці – В. С.)

– Як вони з вами спілкувалися? Чи були ввічливими?

– Є різні міліціонери. Ці були нормальні. Але є досить неадекватні.

– У чому це виявляється?

– По-різному буває. Інколи перевіряють довго телефон, а ти стоїш на холоді, мерзнеш.

– А мене били. Коли був п’яний, перестріли і били по нирках.

– Часто вас зупиняють?

– Мене – майже кожного дня. Коли йду на роботу чи до друзів – постійно зупиняють. Живу біля районного відділу міліції, може ще й тому. Зупиняють, щоб перевірити, встановити особу.

– А документи у вас завжди є?

– Ні, ніколи немає з собою документів. Диктуєш їм прізвище, адресу проживання, рік народження. Вони перевіряють у своїй базі – чи є там ти, чи ні. Якщо немає, то ти вільний, якщо є, то «йди сюди».

– А бували такі випадки, що вас затримували і везли у відділки?

– Ні, до цього не доходило. Але мої друзі розповідали, що якщо везуть у відділок, то можна домовитися, заплатити певну суму і тебе відпустять. Сума залежить від того, за що тебе схопили.

Де ховаються від людей дільничні?

Дільничні інспектори мають здійснювати прийом громадян у спеціально пристосованих для цього приміщеннях. Проте, як виявилося, знайти ці приміщення доволі проблематично. Так, до дільничного пункту міліції № 4, що по вулиці Гоголя, 222 ми ходили кілька разів. Туди нас спрямували вже знайомі з попередньої розповіді працівники ПСМ.

На цій будівлі справді є табличка, де написано, що тут приймає дільничний міліціонер. Проте ми прийшли в четвер, але там нікого не було (хоча, за інформацією патрульних міліціонерів та згідно з написом на табличці, саме мав здійснюватися прийом громадян). Прийшли вдруге в суботу. Знову порожньо. Тож вирішили зателефонувати на 102 і поцікавитися, чи бува не переїхав кудись дільничний пункт. Але нам повідомили, що він досі знаходиться по вулиці Гоголя, 222.

Третій візит – і знову зачинені двері. Телефонуємо ще раз на 102. Цього разу (а минуло два дні від попереднього паломництва) нам уже говорять, що дільничний інспектор приймає у Соснівському райвідділі по вулиці Пастерівській, 104. Отакої! Для певності телефонуємо ще у відділ дільничних інспекторів. А там – відмовляються надавати інформацію! І це при тому, що ми просто запитали, де знаходиться дільничний пункт № 4. Хтось по той бік слухавки (не представився, звісно) питає: «А ви вообше хто така? А де ви проживаєте?». Зрештою, почувши, що має справу із «громадянкою України», вирішує, очевидно, що продовжувати розмову не варто:

– То ви мені можете назвати адресу дільничного пункту № 4 Соснівського райвідділу?

– Ні, не можу. Телефонуйте у відділок і там вам скажуть.

Що ж, гідна відповідь. Закінчується все ще одним телефонним дзвінком. «Черговий Щербина» (нарешті хоч хтось назвався!) повідомляє нам, що «після рішення міськвиконкому дільничний пункт розформували і тепер дільничний приймає у Соснівському райвідділі». Коли і навіщо розформували, що за рішення, чому на Гоголя, 222 досі висить табличка – про це черговий, звісно, нічого не знає. Склалося враження, що для того, аби дізнатися номери телефонів дільничних, адреси, за якими вони приймають та дні й години прийому, треба бути мало не Шерлоком Холмсом. Тим паче, що на сайті Управління МВС у Черкаській області є тільки телефони (без адрес) районних відділів міста та відділу дільничних інспекторів (де вас запитають, хто ви «вообше такі», а потім, якщо пощастить, то нададуть інформацію).

У відділку «шастать ніззя»!

Ще більше пригод чекало на нас у Черкаському районному відділі Управління МВС України в Черкаській області. Координатори моніторингу пояснили, що у кожному відділі має бути вестибюль, куди безперешкодно мають змогу зайти громадяни, щоб дізнатися дні прийому та телефони керівництва, зробити запис до книги скарг тощо. Але яким же було наше здивування, коли замість входу до районного відділу ми побачили… ґрати. Це були такі собі заґратовані двері з домофоном. Тільки після того, як ми перелякано пролепетали, що хочемо дізнатися, як правильно писати заяву про злочин, спрацювала сигналізація і двері відчинилися.

З’ясувалося, що вестибюлю немає взагалі. Є вузенький коридорчик. До нас відразу підійшов постовий міліціонер. «По какому вы поводу?». Пояснили. Він підвів нас до стенду. На запитання, чи можна зафотографувати інформацію, відповів, що ні, не можна. Пояснення, чому не можна здійснювати фотозйомку надавати відмовився: «Бо ніззя, краще перепишіть». Потім вийшов черговий. При цьому в обох правоохоронців не було бейджів і вони були настільки таємничі, що так і не повідомили нам свої імена. Черговий почав пояснювати, як писати «шапку» заяви на ім’я начальника райвідділу.

Наостанок я наважилася поцікавитися, чи громадяни можуть вільно заходити у приміщення районного відділу.  «Звичайно… Ну як? Куди заходити? В райвідділ вільний доступ, але по кабінетах, звичайно, шастати ніззя. А так – заходите сюди, кажете – куди, шо, до кого. Ми ж вас запитали, куди ви йдете, що й до чого. Так і усіх запитуємо. А потім проведемо і направимо», – сказав черговий.

Ми чемно подякували і вийшли під пронизливе пищання домофону. Залізні грати за нами зачинилися. «Можна було щось іще розпитувати, але якось лячно – двері зачинені, вийти не можна. В разі чого, в нас навіть не було шансу на втечу» – пожартувала подруга.

«Польові дослідження» української міліції

За словами голови правління Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів Олега Мартиненка, ситуація із дотриманням прав людини правоохоронцями щороку погіршується. Міліціонери часто не дотримуються закону – інколи від того, що й самі знають його погано, але частіше тому, що відчувають безкарність, відсутність контролю з боку громадськості. «Саме в започаткуванні постійного громадського контролю полягає мета нашої моніторингової кампанії», – наголошує О. Мартиненко.

Громадський моніторинг проводиться у всіх областях України. В першу чергу він стосується служб і підрозділів міліції, які безпосередньо контактують з населенням – патрульної служби, служби дільничних інспекторів міліції, ДАІ, чергових частин. До речі, щодо фінансування акції – кампанія є суто волонтерською. Усі, хто відгукнувся і вирішив виділити час на те, щоб вийти «в поле» і спостерігати за роботою міліції, не отримають за це жодної матеріальної винагороди. За словами О. Мартиненка, акція себе цілковито виправдовує, нею цікавляться і вже є певні результати, тож у наступному році її проведуть знову.

Упродовж кампанії волонтери надсилають свої звіти про виконану роботу. Уже зараз помітно, що хоч на сайті Міністерства внутрішніх справ і з’явилася інформація про те, що акція «Міліція під контролем» відбувається за сприяння МВС, а отже працівники міліції знають про неї і мали б бути готові до візитів громадян, все ж у своїй діяльності вони допускають чимало порушень. Звісно, волонтерам та громадським діячам практично нереально потрапити «за лаштунки» і виявити жахливі порушення прав людини на кшталт катувань, проте починати з малого і нагадувати міліціонерам про їхні обов’язки та про особливості ставлення до громадян, безумовно, варто.

Нагадаємо, вперіод з 7 по 21 листопада 2011 року неурядові організації України проводили всеукраїнську кампанію «Міліція під контролем», під час якої активісти громадських організацій та волонтери здійснювали моніторинг стану дотримання прав людини працівниками міліції. Після узагальнення і аналізу отриманих під час моніторингу даних експертами будуть розроблені рекомендації уряду та МВС України.

-1 thoughts on “За два тижні спостережень за мєнтами, експерти мають шо порадити МВС

  • 12:51 | 23.11.2011 о 12:51
    Permalink

    хлопцi шо на знимцi треба худати…

Коментарі вимкнені.