“Коли дивишся на писанки старших – то вже навіть щось черпаєш для себе”, – Ірина Абрам’юк
Уже четвертий рік поспіль при ВМГО “Молода Просвіта” діє школа писанкарства «Намалюю писаночку». І що цікаво, малювати писанки сюди приходять не тільки діти, а й дорослі. І хоч до Паски ще далеченько, проте уже готуватись усім бажаючим до цього свята допомагає вчитель Ірина Абрам’юк.
Що для тебе особисто є процес малювання писанки?
Для мене це є така таємниця. Зараз багато хто, займаючись якимось декоративним мистецтвом чи якимось хенд-мейдом, як модно тепер казати, вкладає в це себе, свою душу, обдумує, робить, творить. Але все ж таки там немає таємничості та загадки. А якраз таке сакральне значення, духовне, навіть містичне має писанка. Ось як раз та духовність, яка присутня навколо писанки, яка її оточує, вона дуже сильно мене приваблює. Адже в цьому поєднується не тільки сам процес малювання: провести лінію,нагріти писачок, запалити свічку, витерти малюнок, а воно має в собі душу. Тому я люблю писати писанку тільки на сирому яйці, не люблю його ніколи видувати,тому що не бачу в тому ніякого сенсу, хіба якщо щось прикрасити потрібно. А так сам процес зберігання яйця разом, в цілісності,трепет над ним, що воно було непорушне, щоб його ніхто не зачепив, не зашкодив йому – ось це мені дуже подобається в писанці. Ну і звичайно, напевно, той спокій, який присутній, коли ти сідаєш, малюєш, твориш.
Які орнаменти та кольори переважають у тебе, коли ти малюєш писанку? Чи це залежить від настрою, внутрішнього стану?
Колись дуже давно я сприймала писанку тільки геометрично, і мені це страшенно подобалось. Я вважала, що тільки геометричні фігури(ромбики,трикутники ,палички) можуть бути присутні на писанці. Тоді як якісь квіточки мені здавались неприродніми, це було для мене дивно. Проте з часом все змінюється, ти виростаєш і вже щось інше впливає на твої думки, твій настрій, на сприйняття прекрасного. Ось минулого року на моїх писанках переважали рослинні орнаменти. Зараз мені більш цікавіше використовувати поєднання кольорів, і вже не так важливо, що зображено на писанці, а вже хочеться гратись з кольорами, використовувати якісь цікаві поєднання, наприклад, об’єднати в якомусь стриманому стилі відтінки.
Ти викладаєш у школі від початку її заснування. За цей час ти виросла в своїх очах, твоя техніка вдосконалилась? Чи може техніка залишилась та сама, а внутрішньо ти більш збагатилась?
Я не є майстринею писанкарства, але власне ця школа, волонтери, вчителі – завдяки їм я навчилась по інакшому осмислювати писанку. Проведена лінія, рівність її чи краса якогось орнаменту – це другорядна справа, це діло настрою, техніки. В мене немає такої мети намалювати ідеальну писанку, проте ставлення кожного року росте, так само як і повага. Колись я думала, що писанка – це гарно розписане яйце, сімейна традиція, але з часом я почала до неї ставитись більш зрозуміло. От кажуть писанка – це оберіг, і я зрозуміла, що це правда. Я паралельно займаюся виготовленням ляльок-мотанок, люблю вишивати,тобто писанка не є моїм основним напрямком. Проте ставлення до того і розуміння, що це народне, є дуже невід’ємне від нас. Важливість писанки в тому, що я приділяю їй час кожного року. І не важливо скільки саме ти їх намалюєш, зовсім ні, важливо власне цей витрачений час. Цей процес не є буденним, це щось таке, на чому б ніколи не хотів заробляти гроші, а хочеться лишити її для душі собі.
Я так розумію, що спочатку школа акцентувала увагу на дітях, але зараз до вас приходять і старші люди, так?
Починалась школа писанкарства з самих просвітян, потім ми вирішили трохи розширитись – таким чином до нас почали приходити і діти. Ми навіть не думали, що хтось колись зі старших захоче записатись. Але це прекрасно, коли приходять старші люди. Буває, коли приходять тато з дитиною, і можливо, він ніколи в житті не намалює тої писанки і як би він до неї не ставився – це не важливо. Головне те, що він сидить поруч із дитиною, хай заклопотаний, хай на нього дома чекає ціла купа справ, але те, що він прийшов – це важливо. Писанка уже на нього вплинула.
Взагалі старші люди, які приходять у нашу школу – це дуже гарно,бо від них можна очікувати гарного, творчого результату і навіть хочеться самим розвиватись біля них. Тому що одне діло працювати з дітьми – їм потрібно все по пару разів пояснювати, з дорослими зовсім інша ситуація. Адже вони захочуть щось запитати, тому цей розвиток, ця цікавість є дуже важливою. Ще у нас в «Просвіті» в останній тиждень діє «Група для Душі», сюди приходять всі вчителі, волонтери, майстри, для них створюються умови, їм не потрібно нічого розповідати чи вчити. Вони приходять малювати писанки, і вони зацікавлені повністю: їм дай стіл, свічку,писачок – і вони будуть малювати. І це ще цікавіше, бо ти з того можеш щось зліпити, розвинути, взяти щось нове для себе. І вже цікаво дочекатись того результату. Звичайно, дитяча творчість є досить цікавою, але коли дивишся на писанки старших – то вже приглядаєшся і навіть щось черпаєш для себе. Адже хоч я і вчитель, але кожен з них уже доросла людина, має свій власний досвід, тому може поділитися і зі мною. Ось така у нас «Група для душі», цього року також маємо амбіції її зробити і сподіваємось, що все вийде, бо у нас вже складена програма.
Коментарі вимкнені.