На закинутому стадіоні у Тернополі така завзята толока, що аж сапи ламаються

03 червня увечері, на закинутому стадіоні комбайнового заводу, що в районі вулиць Лук’яновича та Бродівської – кілька десятків людей. Робота кипить, бензопили гудуть, вогнище палає. Це місцеві мешканці прибирають територію. Кажуть, що хочуть, аби тут знову був повноцінний стадіон, як колись.

Підхожу до хлопця, який пиляє кущі під огорожею стадіону. Питаюся, чому тут стільки людей, як вони усі зорганізувалися, хто їх сюди привів. Знизує плечима, каже, що не знає, хто організував цю толоку.

Старша жінка, яка тут з маленькими дітьми, каже, що про сьогоднішнє прибирання були розклеяні оголошення на кожному під’їзді чотирьох будинків цього району. Розповідає, що ідею подав місцевий депутат – Іван Сороколіт. Показує рукою десь убік. Звідти якраз іде депутат міської ради Іван Сороколіт у робочій футболці та шортах. Біля його сріблястого позашляховика лежить купа заповнених сміттєвих мішків.

На запитання, куди подінуть усі ці мішки, він відповідає, що домовиться з ЖЕКом, аби вивезли. Здивований, що прийшло стільки людей, бо чесно зізнається, не сподівався побачити такої кількості мешканців. Розповідає, що люди хочуть показати місцевій владі, що їм не байдужа доля цього стадіону.

Підхожу до молодих хлопців Сергія і Антона, які з дівчатами згрібають посічену сапами траву в пакети. Охоче позують до знимки, розповідають, що на цьому стадіоні зараз є лише одна перекладина, а хотілося б якихось спортивних снарядів. Пояснюють, що іншого місця для занять спортом тут, та й навіть поблизу, просто немає.

До розмови приєднується місцева мешанка, яка допомогає прибирати, аби племінник мав де гратися. Веде мене до пакета, в якому замотана сапа. Сміється і показує, що інструмент поламався. Каже, що вона так завзято полола траву на асфальті, що аж залізо не витримало.

Жінка пригадує, що коли була ще маленькою, тут був гарний стадіон, по периметру стояли лавочки і люди завжди відпочивали сім’ями, грали футбол.

З іншого боку стадіону старші чоловіки дружно зрізають бензопилами кущі, які уже практично перетворилися на дерева. Одразу ж злагоджено кидають їх у величезне вогнище. З гордістю заявляють, що толоку організував будинковий комітет Лук’яновича, 1.

І дорослі, і навіть діти тут – в робочих рукавичках. Хтось приніс мотики, хтось лопати, пилки, а хтось робить віники з гілок та ними замітає. Одним словом, кожен знаходить роботу до снаги. Але усі працюють з посмішками, з натхненням і дружно – як мурашки.

Люба Вовк, новини Тернополя “Погляд”