Неймовірна історія 18-річної дівчини з Тернопільського району, яка відмовилася розмінювати свою Батьківщину

Нещодавно в редакцію «Сільського господаря» зателефонувала майстер державного навчального закладу «Скалатський професійний ліцей» Наталія Загоруйко. Вона повідомила, що студентці Надії Небусовій, яка зараз на третьому курсі ліцею і невдовзі закінчує навчання, заклад не зможе видати свідоцтва про середню освіту і диплома про набутий фах, оскільки в дівчини нема паспорта. Майстер сказала, що з подібним усним повідомленням вона звернулася і до місцевої міграційної служби, яка вже тривалий час відмовляє повнолітній дівчині в отриманні найголовнішого документа, який посвідчує особу, – паспорта громадянина України.

ДВІ ДОЛІ
Непроста життєва історія Наді Небусової редакції «СГ» відома. Нашим журналістам дівчина розповіла про свою головну проблему і мрію – отримати паспорт з українським тризубом – ще на початку літа, коли черговий раз побувала на прийомі в обласному управлінні міграційної служби і вийшла звідти ні з чим.
– Скільки себе пам’ятаю, мій дім завжди був і є в селі Соборне (донедавна Жовтневе) Тернопільського району, – розповіла Надя. – Тут я народилася, виросла і зараз живу з бабусею, яку звати Анастасія Іванівна Пирдза. У цьому домі також виріс мій тато, Володимир Васильович Пирдза. Він, на жаль, три роки тому помер. Недалеко від нас живе і моя хресна – також Надія і також Пирдза.
Надя Небусова дуже схожа на свою бабусю Надю (так у селі кличуть Анастасію Іванівну – авт.) – 78-річну лемкиню, яка в повоєнні роки молодою дівчиною була депортована з села Дальова (зараз територія Польщі) на західноукраїнські землі. Відтоді тут і проживає та любить свою внучку безмежно, бо Надійка – її єдина втіха та надія. В місцевому греко-католицькому храмі Пресвятої Трійці дівчинка хрещена, у бабусиному домі зареєстрована і тут, упевнена пані Анастасія, залишиться господинею як єдина спадкоємиця, коли настане їй час створити власну сім’ю.

БАТЬКІВЩИНИ НЕ ВИБИРАЮТЬ
Те, що Батьківщина Надійки Небусової – Україна, підтверджує її свідоцтво про народження, видане 29 грудня 2004 року відділом РАЦС Тернопільського районного управління юстиції. У перший клас вона ходила в місцеву школу в Жовтневому, а наступні дев’ять років навчалася в Яблунівській комунальній санаторній ЗОШ Гусятинського району, одночасно перебуваючи на повному державному утриманні та лікуванні в однойменному протитуберкульозному санаторії як дитина з сім’ї із ризиком цього захворювання. Росла дівчинкою гарною, цікавою до всього, доброю та працьовитою. Після того, як санаторій у Яблунові розформували, а школу закрили, вступила в Скалатський професійний ліцей, де й вчиться зараз, мріє влаштуватися на роботу за спеціальністю кухар-кондитер та вчитися далі. Але Надині плани і мрії наразі не можуть бути реалізовані. Не маючи паспорта, вона не отримає диплома, не влаштується на офіційну роботу, не зможе продовжити навчання в коледжі чи виші, не зможе скористатися пільгами та субсидіями як особа з малозабезпеченої сім’ї, прийняти від бабусі спадщину і т. д. Її чекає повне безправ’я.

18-РІЧЧЯ ЧЕКАЛА, ЯК СПАСІННЯ
Усі ровесники Наді Небусової отримали паспорти в 16-річному віці. Для неї ж перешкодою стало те, що її мати – громадянка Росії, і новонароджену дівчинку записали на прізвище матері. Тато, українець з діда-прадіда, в свідоцтві про народження дочки з невідомих причин також вказаний громадянином Росії. Кажуть, втратив на той час документи, а записали – як записали, ніхто не надав цьому значення. Думали, що внесуть корективи згодом, але сталося непоправне.
– У міграційній службі завжди запевняли, що коли мені виповниться 18 років, паспорт отримаю, – розповідає дівчина. – Свого 18-річчя я чекала, як спасіння, і після дня народження – 24 квітня цього року – разом з працівником територіального центру Байковецької ОТГ Ольгою Грегою ми були на прийомі в управління ДМС в Тернопільській області. Мені сказали так: я повинна набувати громадянство Росії, звертатися в російське консульство, отримати російський паспорт, перетинати українсько-російський кордон, три місяці перебувати в чужій країні, з якою мене нічого не пов’язує, де я ніколи не була, мови якої не знаю і де нікого з рідних у мене нема. А потім повертатися в Україну і просити дозволу на проживання…
Надія Небусова стверджує, що такий варіант для неї, українки за народженням і за духом, не те що неприйнятний, а страшний. І вона, дякувати Богу, вже повнолітня, ніколи не погодиться йти цим шляхом і набувати громадянство країни-агресора, яка принесла на українську землю стільки горя.
– Я українка і звертаюся з проханням до компетентних державних служб визнати мене громадянкою України, – зі сльозами на очах каже Надія.

СПРАВА НА РОЗГЛЯДІ В КИЄВІ
Набуття громадянства в Україні регулюється законом «Про громадянство України» і перебуває виключно в компетенції Президента України. Деякі експерти, до яких за консультацією зверталася редакція, стверджують, що громадянство Надії Небусової вже давно мало стати фактом, адже вона довгий час перебувала на повному державному утриманні в комунальному дитячому лікувальному закладі – Яблунівському обласному протитуберкульозному санаторії, а така норма у вищезгаданому законі передбачена. Не було б проблем, стверджують фахівці, якби Надійчин батько, як це насправді є, був записаний у її свідоцтві про народження громадянином України.
Фахівці управління ДМС у Тернопільській області, принаймні, запевнили редакцію, що доля Надії Небусової їм небайдужа і вони роблять все можливе для позитивного вирішення її справи. Необхідні документи, до яких приєднано характеристику зі Скалатського професійного ліцею та відповідне клопотання голови Байковецької ОТГ Анатолія Кулика, передані обласним управлінням в Державну міграційну службу України для розгляду і погодження. Відповіді з Києва поки що нема.

Ганна МАКУХ
На фото: Надія Небусова (на фото зліва) з однокурсницею Вікторією.

Газета “Сільський господар плюс”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *