Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина тринадцята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ. ДЕСЯТА – ТУТ. ОДИНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАНАДЦЯТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області.

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

Продовження. 

«Коло 12 год. зі Заруддя прийшов хлопець (років 18–20 середнього росту, лице подовгасте, русявий, очі сірі, ніс довгастий з горбинкою зверху, губи тонкі), який питав за Любасюком і мав до нього пакет. Віддати мені не хотів, бо мусів взяти розписку. Він пішов нагору, звідки зараз вернувся. Підвечір до Любасюка приходила ще згадана жінка зі Заруддя. Вона тільки сказала мені, що йде до Любасюка і пішла. Була в нього довго, бо я вже був забув за неї, коли вона верталася. Вона з ним любовних справ не могла мати, бо в нього є жінка і дитина у Вишнівці. Мусіла приносити йому дані зі села. Від Попова також була пошта, яку приніс хлопець зі села Дзвиняче. (25 років, середнього росту, кремезний, русявий, лице подовгасте, ніс довгастий, чоло широке, високе). Він питав за начальником. Я направив його до Харламова, звідки він вертався через 35–40 хв. і не попав у дижурку, а пішов коридором до КПЗ. Дижурний направив його до виходу. Від Топоркова була жінка з Кінаховець (молода, около 18 років, русява, круглолиця). Вона мала пакет до Щаблєва у конверті, від якого скоро вернулася. Цього дня в Заруддя знову їздили: Харламов, Любасюк, Сердюк, Сторож і Жуковський. Звідтам привезли голову кооперативи, за яким числилася розтрата до 50000 карб. В дижурці Любасюк писав на нього протокол задержання. Його прізвище – Розбицький. О 7 год.30 хв., коли вже не було нікого в дижурці, прийшов Харламов. Він став посеред кімнати, заложив руки у кишені штанів, схилив голову й щось пару хвилин думав. Опісля підняв голову і сказав: – Ну, Литвиненко, пора почати роботу в Бодаках. – Я вже був в Бодаках. – Що ж ти там зробив? – Був у с/раді, пройшов по селі. – Що ж з того за користь? Треба почати роботу. – Яку ж роботу почати, коли я тільки прийшов на участок? Буду починати. – Ні, це не мова. Треба підбирати “дов. лица” і за пару день почати роботу. Я спитав, як так за пару днів можна розпочати роботу. Але він відповів, що на підбір “дов. лиц” не треба більше, як тиждень часу. Я відповів, що за тиждень може щось піберу. – От. Спеціально в Бодаках при підборі “дов. лиц” треба відразу розшукувати зв’язкових до Сокола. Чув? – Чув про такого від наших робітників.  – Через тиждень доложиш, скільки підібрав “дов. лиц” і яка ведеться робота. На цьому закінчив розмову і відійшов. Вночі не було нічого замітного. Я дзвонив по с/радах, відповідали всі, що спокійно.

 Рано 7.12. я здав дижурство і пішов додому. Вдома поснідав і пішов у Бодаки. Тут зайшов до Остапова Альошки (східняк, живе там, де с/рада, пристав у прийми), якого я спитав, що нового в селі. Він відповів, що все по старому. Тоді я запропонував йому розповісти про старе. Він розповів мені про те, що на Залужжі (частина села) були розкидані бандерівські листівки і говорив, що хтось мусить тут бути. Тоді я запропонував йому, щоб довідувався, хто є і хто розчіплює листівки. Він спочатку вімовлявся, бо боявся, щоб його не підозрівали, але я почав його успокоювати, поучати, як він має це робити і тоді він погодився. Остаточно я доручив йому розвідати про те, хто розкинув ці листівки та звідки починав. Це він мав розвідувати в розмові з жінкою та іншими знайомими людьми. Стрічатись ми мали в с/раді, бо він живе через сіни в тому самому будинку. Від Альошки я пішов до односельчанина Петра Самоїловича, який мешкав десь на Залужжі недалеко містка та ходив по роботах (молотив). Його я не знайшов, бо не довідався, де він робить. Тоді рішив піти до Дячини Петра. Дячини також не застав вдома, бо поїхав у ліс по дрова. Тоді рішив зайти до Басюка Івана і довідатися, як нога Гані (дочка, яку я лічив раніше). Зайшов я до нього тільки тому, щоб подивитись на висліди своєї роботи, а при цьому може почнуть говорити щось на тему листівок і я щось довідаюся. Івана я застав вдома, ми поговорили трохи на тему рани дочки, я пообіцяв принести ще масті і пішов додому. Про афішки ніхто не починав мови жодної, а я сам не хотів цієї теми зачіпати, щоб не кинути на себе підозріння, що цікавлюся такими темами. Від Івана пішов прямо додому.

 8.12. я пішов в РВ МВС, прийняв дижурство і сидів. Коли відходив Кондратенко, сказав, що як прийдуть люди до голови кооперативи зі Заруддя, то не брати передачі, а направити їх до Харламова. Лише після цього можна взяти буде передачу. Пізніше в розмові з Демчуком я довідався, що Харламов останньої ночі сидів у своєму кабінеті до 11 год. і коли відходив, це бачив Жуковський, був дуже перетомлений чи сердитий. Об 11 год. цього дня прийшов Харламов, якому я доложив, що за час дижурства подій не було. Тоді він спитав, як діла на участку. Я  відповів, що починаю оформляти “дов. лица”. Він сказав, що добре. Тоді я розповів йому, що в Бодаках з 6/7.12. були розкидані бандерівські листівки. Він, вислухавши, спитав мене, чи я бачив, які вони. Я відповів, що їх не бачив, лише говорили мені, що були розкидані. На це він сказав, що так можуть багато дечого говорити. Треба їх бачити на власні очі. Вкінці доручив мені прослідити цю справу і про вислід повідомити його. Тут підкреслено повторив, що це вторинне завдання для мене, перше – це організація “дов. лиц” та виявлення бандерівських зв’язкових, які контактуються зі Соколом, що повинен там бути. При відході він сказав: “Коли виповниш це завдання, побачиш себе по другому. Зрозумів?” Я відповів, що зрозумів і на цьому розмова закінчилася. Опісля був гінець з поштою від Сабельнікова. Приїжджав молодий чоловік з Колодна – Селиська (середнього росту, 28–30 років, брунет, лице подовгасте, сірочорні очі, ніс довгастий, брови широкі, говорив грубим голосом). Він питав за Щаблєвим або нач. РВ МВС. Я направив його до Щаблєва, звідки вернувся через 15 хв. При виході з дижурки сказав: “Це що за заморока?” До чого він це сказав, не знаю. Приблизно за годину прийшов знову і сказав, що йому треба знову зайти до того грубого начальника, що був раніше (Щаблєва). У Щаблєва він пробув около години часу і вийшов спітнілий, трохи зляканий. В дижурці він попросив мене газети закурити і пішов. О 7-й годині вечора, коли всі порозходилися, прийшов Костромін і почав питати, як моя робота, чи я вже підібрав “дов. лиц” і т.п. Я сказав, що роботу починаю. Деяких “дов. лиц” вже маю намічених. Він тоді напімнув, щоб скоріше лагодити цю справ, бо роботи там є багато. Тоді я сказав, що маю мало часу, бо дижурство. Він відповів що треба час розприділити, робити по плану. На цьому закінчив і пішов. За пару хвилин після цього прийшов Харламов. Він зразу почав питати, чи я вже почав конкретну роботу. Я відповів, що вже підібрав “дов. лиц” і дав завдання по дорученій роботі. При цьому сказав, що одне “дов. лице” щось вагається. Він відповів, що можна приобіцяти матеріальну поміч. При цьому спитав, хто це. Я сказав, що це мій односельчанин. На це він сказав, що це дуже добре, бо йому якраз матеріальна поміч потрібна. Приобіцяти йому матеріальну поміч і дати завдання довідатися, хто розвішав листівки. Коли буде крутити, налякати, що заберуть його на Донбас до роботи, не позволять тут жити, а то й будуть судити, бо він напевно живе тут без приписки. Попередив мене, щоб не забути того, що він сказав, і відійшов.  Коли прийшов дижурний Демчук, сказав, що Харламов дав мені строгий і важкий до виконання наказ. Я спитав, звідки він знає про це. Він відповів, що чув через двері (підслухував). Об 11 годині ночі хтось почав стукати до замкнених дверей. Я пішов туди і спитав, хто такий. Звідтам почув голос Костроміна, який приказав відчинити. Я відчинив і у коридор увійшли Костромін і Харламов. Вони спитали, що нового та чи в дижурці є міліціонери. Я сказав, що в дижурці нема, але відпочивають в “общежитии”. Тоді Харламов доручив покликати Соколовського. Я покликав і післали його по Щаблєва, бо хотіли йти провіряти місто. Після цього Харламов спитав, чи є Сторож і Жуковський, а якщо є, то розбудити їх. Я збудив і за 5 хв. вони були вже в дижурці. Харламов ходив та курив, а Костромін сидів біля стола. За якийсь час Xарламов сказав до присутніх, що зараз підуть в місто і будуть провіряти пости. Попереджував, щоб йти тихо і без розмов та не стріляти, коли хтось буде йти дорогою. За 15–20 хв. прийшов Щаблєв, якому Харламов сказав (чули всі), що сьогодні треба провірити Вишнівець та деякі квартири. Опісля всі зібралися і пішли. При відході Харламов доручив мені подзвонити по с/радах і попитати, що нового. Незадовго після їх відходу я дзвонив. Відповідали дижурні, що все впорядку. Мовчало тільки Колодно– Лісовиччина. Надранком прийшли міліціонери і сказали, що ходили по вулицях та деяких хатах. При цьому трапилася така історія: Косун Василь (нач. пасп. стола, з Харківської обл., 1912 р. народження, середнього росту, русявий, круглолиций, при розмові часто сміється, стрижений завжди наголо, молодший літ, освіта середня, стаж роботи – 6 р., у Вишнівці з 1945 р., жінки тут нема, але вже й тут він женився два рази і два рази брав розвід, оперативної роботи не веде) був у земвідділі у машиністки (прізвища її не знаю, українка, 28–30 років, неповно!середня освіта, ряба від віспи, працює від кінця 1946 р. в Вишнівці). Коли прийшли на провірку, він сховався. Його витягнули і після цього натягали та дуже сміялися. Опісля Сторож розповідав, що були також на Мухавці, але там не трапилося нічого. В колгоспі, коли прийшли на провірку, застали всіх сторожів сплячими. Харламов казав, що їх будуть судити. Рано 9.12. прийшов Кондратенко, я передав йому дижурство, і півшов додому.

 Вдома побув зо дві години і тоді пішов на Бодаки. Йшов низом понад річку і вступив до Дячини П. Його застав вдома й розговорився. Тепер вже він не старався мене позбутися, а радо розповідав про те, що писалося в листівках. При цьому я попросив його, щоб дав мені прочитати таку листівку. Він відповів, що не має. При цьому сказав,  що колись прочитаю ще. Опісля він розпитував про мою роботу. Я розказав, що робота нічого, дижурю, а після дижурства провіряю, чи в селі нема крадежі. Він сказав, що тут не крадуть. Після цього я розпитував його, чи в селі є хто з моїх односельчан, де живе Готка (про неї мені розказав Володя, а я хотів стрінутися з нею, бо вона про все всім розказує) та Петро Самоїлович, якого я мав, на меті заангажувати на “дов. лице”. Петро сказав, що Самоїлович приходив до нього і просився молотити. Прийде через день. Зараз він молотить біля церкви в когось. Про Готку сказав, що не знає де вона. Від Петра я пішов униз в напрямі церкви, де хотів стрінутися з Самоїловичем. Подорозі стрінувся з бувшим своїм сусідом десятихатником Макуїдою Василем, який питав, чого я ходжу по селі. Я відповів, що провіряю, чи в селі нема крадежів. Опісля спитав його, що тут нового. Він відповів, що все постарому. Тоді спитав його, де баба Готка. Він сказав, і я пішов до неї, яка жила в сусідстві Василя. Її стрінув на вулиці. Поговорив спочатку на теми родинного життя, про односельчан, опісля спитав, що чути про афішки. Вона відповіла, що мені, як міліціонерові, не треба про це питати. Але я таки настояв, щоб вона мені таки дещо сказала. Вона вкінці відповіла, що “нам (східнякам) не треба про це говорити” та зазначила, що вона неграмотна і тому не читала їх. Опісля я спитав, чи вона скаже, коли ще будуть такі афішки. Вона відповіла, що як треба буде, то скаже. Вкінці я розпитав її точно, де молотить Петро Самоїлович і пішов до нього. Його я таки не знайшов, але знайшов Лаврука Володю, (син Івана, який свого часу кинув чорнильницею в портрет Сталіна в канцелярії с/ради в с. Гальжбіївці і опісля втік в Західну Україну). Його я спитав, де Васька (його батько) і довідався, що він тут. Він був під шопою і робив рамки до вуликів. Я пішов до нього, привітався і тоді ми говорили про село. В розмові Васька сказав, що в селі “хлопці дєйствують”. Були афішки, але, на жаль, не прийшлось читати. Він говорив, що тут не так, як в нас, що всі бояться, а коли й хто щось зробить, то так, що всі зараз про це трублять. Я питав його, чи він не знає хто розвішував ці афішки, але він відповів що інтересувався, хотів навіть сам з “хлопцями” стрінутися, але тут люди не такі, нічого не хочуть сказати, хоч знають, що я втік з дому і тут перебуваю без відома влади. Тоді я почав його підходити, щоб довідатись дещо більше. Я говорив: – О, Васька, чомусь тут біля тебе слабо. Там (значить у Гальжбіївці) ти був герой, а тут навіть про афішки не можеш довідатися, не то з “хлопцями” стрінутися. Він відповів, що вже питав, і має надію довідатись, а то й пов’язатися з “хлопцями”. Казали, що подивляться на нього.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ