Невідомі герої, що загинули на Тернопільщині

1943 рік. Центральний провід УПА на своєму засіданні прийняв рішення про розбудову воєнних баз на теренах Західної України. Для цього потрібно вести підпільну боротьбу з двома основними ворогами, німецьким фашистами та комуністичним режимом. І тому планувалось розбудувати велику сітку підземних схроні в, а саме криївок для господарчих та маневрених бойових дій вояків УПА після приходу на територію Західної України військ НКВД.
Отримавши у травні відповідні документи, керівництво Вишнівецького районного проводу ОУН в червні 1943 року зібралось на свій збір в селі Діброва, неподалік від лісу, коло господарства Казмірчука Микити. Територія добре проглядалася, було виставлено охорону. Адже по лісах ходили бригади ковпаківців. Керував зборами представник надрайонового проводу “Оса”, який охарактеризував ситуацію на Вишнівеччині і оприлюднив звернення центрального проводу про розбудову захисних споруд та тактику боротьби у підпільному режимі. Адже всі знали, що скоро на нашу територію прийде червона коса і буде все і всіх косити. Тоді слово взяв районний керівник проводу “Кобець” (Юхим Левенець, село Фендьківці, 1920 року народження), який конкретно проаналізував потреби військових для нашої території, та де можна розмісти місцеву армію, зброю і продукти харчування. А для Вишнівецького району планувалось утримувати на озброєні більше трьох тисяч вояків та відповідно стільки вогнепальної зброї та на три місяці запасів їжі та одягу.
– Роботи багато, але ми будемо залучати наших свідомих людей до будівництва, до збору одежі і харчів. В кожному селі ми створимо групи з молоді і до осені у нас будуть і криївки, і військо, і господарчі склади. Схорони розмістимо у неприступних місцях з доброю видимістю, по декілька, один від одного на певній відстані. Будівництво потрібно проводити з підповідною секретністю, щоб знало обмежена кількість людей, – промовив керівнмк районного проводу “Кобець”.
Контроль за не оприлюднення всіх робіт, які мали вестися на території Вишнівецького району було покладено на керівника районної профектури СБ “Зірка” (Юрій Бойко, село Чайчинці, 1914 року народження). За мобілізацію відповідав “Чернець” (Шиманський Констянтин, село Колодно, 1921 року). На засіданні були присутні відповідальні за певні участки роботи районні провідники “Юрко” (Казмірчук Антін, село Коханівка, 1924 року), “Орлик” (Степан Янюк, село Колодно, 1917 року), “Сергій”, “Барвінок”, “Шило”,= та “Сірий” (Яремчук Василь. Село Старий Вишнівець).
На засіданні прийняли важливе рішення про розбудову цілої сітки криївок: а саме 240 у межах нашого району. З них для зберігання продуктів харчування — 30, для вояків більше 25 чоловік — 15, на 15 солдат — 40, на 3-5 осіб — 60 та розгалуженнів, які призначались для тимчасового перебування. Великі криївки було вирішено будувати в комлексі по три-п’ять в одній зоні, а саме між селами дзвиняча-Бутин, Раковець-Мишківці, Шимкеівці – Колодно, Діброва-Решнівка, у Чайчинецькому лісі та Бодаки-Кривчики, про які буде йти мова.
Місце вибрали на високому пагорбі, коло хутора та лісу, щоб була добра видимість на всі сторони та подальше від доріг. Відстань між схронами мала бути більше двохсот метрів, будували буквою “Г”, глибокі, висота два метри, стіни дубові з витяжками. Безпосередньо за контроль по будівництву в зоні Бодаки-Кривчики відповідав “Лисий”. За планом мало бути три криївки, одна для зберігання харчів і як тимчасовий госпіталь. Будівництво розпочали в влітку 1943 року. Приходили добровольці, рідні яких були в УПА, серед них багато молоді та підлітків. Всі свідомо намагалися по можливості щось допомогти в розбудові. Контролював за дотриманням секретності будівництва “Макар”. Заступник районного СБ “Зірки” Активно працювали жінки та дівчата; Басюк Меланія, Чекалюк Ульяна, Цимровська Текля, Тимчук Надія та багато інших. За поставку продуктів відповідав “Ясен”. Багато їжі, а саме жири, копчене м’ясо поставляли з Дзвинячої, де був переробний підпільний цех. За озброєння відповідав “Буланий”. Поставки зброї йшли від мадяр, які за безцінь віддавали все. Так що вояки були добре озброєні. Будівництво цієї бази розраховувалося для перебування в районі пересувних воєнних бригад з інших точок Західної України. В цей час у нас почали ходити червоні партизани. Основне завдання їх було вишукувати потаємні місця схрон. Вони постійно грабували місцеве населення провокували конфліктні ситуації, розпалювали міжнаціональну ворожнечу. На нашій території було багато закинутих парашутистів, які поодиноко бродили по селах і старалися вписатися в місце УПА. На цій території перебував під кличкою “Баняк”, який випадково попав у СБ боївки “Гука” і часто рискав по східній частині Вишнівеччини. Чорні сліди лишив вбивствами у Вікнинах, Бодаках, Лози та інших селах. Діяли і великі дригади червоних партизан під керівництвом генерала Андреева, які базувались в селі Перемерка Лановецького району і часто в ночі навідувалися в Бодаки та інші села під видом упівців по сім’ях поляк.
У березні 1944 року німці відступили і на Вишнівеччину прийшли нові загарбники. Знову море керові, повно трупів і відкрились нові тюрми. У Вишнівці був створений відділ НКВД, де базувалась 21 стрілкової бригади 229 особлива рота з 286 енкеаведистами: з них 43 офіцерського складу, 43 сержанти та 134 рядових. Керівний склад місцевого НКВД: Давиденко, Прокопов, Мулов, Фролов, Паращуак, Бойко, Харламов,Квасов, Боков та інші. Все це кати місцевого населення, які знущались, мордували жінок, дітей, людей похилого віку за те що вони були українцями і мріяли про Україну. Також у Вишнівці був створений суд, прокуратура, воєнкомат та інші керівні органи, які працювали на поневолення Вишнівчан. Адже вони виконували конкретні вказівки:
1. Жителів, в яких прихована зброя, вирок про взяття в заручники, а в разі передачі ними зброї іншим особам — розстріл.
2. Громадян, які відмовились назвати своє ім’я розстріляти на місці без суду.
3. Сім’я, в будинку якої переховувався повстанець, підлягає засланню, майно конфісковується, а старший сім’ї розстрілюється на місці без суду.
4. У випадку втечі сім’ї повстанця, залишений будинок конфіскувати або спалити.
Так ж існували усні вказівки вказівки: стріляти без суду через повішання повстанців на площах та ринках в присутності маси людей та залучати на показові вбивства учнів місцевих навчальних закладів. Проводити масові виселення всіх жителів села. По можливості дітей повстанців перевиховувати, щоб вони ставали яничарами.
Відділ НКВД вже мав приблизний план розміщення воєнних криївок між населеними пунктами. Мали також ще інформацію про розміщення групи схронів під Бодаками в урочищі “Зімнє”. Ці дані НКВД отримали від ковпаківців та бродячих під видом волоцюг та жебраків, які рискали по Тернопільщині. Не знали тільки коли там я повстанці і скільки. Знаходили продажних “іудів”, які здавали своїх рідних і товаришів. Так, завербований з Лозів, зяті якого займалися мародерством під видом повстанців та грабежами мирного населення навколишніх сіл, сам звернувся у Вишнівецьке НКВД за те, що боївка “Сокола” вичислили цих мародерів, привела вирок до виконання. Тоді їхній тесть, з етичних міркувань не вказується прізвище, ім’я та місце проживання написав заяву:
(Протоколо допиту Служби безпеки ОУН “Мухи”)
“Я ———————- добровільно погоджуюся працювати в органах РВ НКВД. Все, що буду знати про повстанців буду доносити органам НКВД під ярликом “Муха”. В разі розконспірування або не виконання обов’язок буду покараний в’язницею”
Під цим документом поставлене прізвище ім’я та дата. Це відбувалося в приміщенні кабінету слідчого Вишнівецького НКВД Огурцова 24.05.1944 року.
“Муха” часто співпрацював з повстанцями, носив на схрон хлопцям продукти, воду, одяг, передавав грипси. Він постійно був в курсі всіх місцевих справ повстанців. Головне завдання, яке поставило керівництво місцевого НКВД перед ним, це повідомити коли на базу прийде пересувна мобільна група з Волині. Адже постійно південна зона “Єнея” переміщаласьпо різних точках Західної України. Там були і з наших сіл хлопці, які воювали на Рівенщині, Львівщині та У Галичині.
На початку червня 1944 року Вишнівецьке НКВД отримало інформацію про те що у районі можливе перебування частини боївки УПА “Єнея”, які мають переміститись через тернопільську область на південь Хмильничини. І можливо можуть базуватись коло села Бодак. Там у “Зімнему” в одній криївці були місцеві хлопці, а в інших двох була зброя і їжа. Кожен день на село налітали оперуповноважені. То когось арештують, то поб’ють без причин, поводились як татарва колись на нашій землі. Вони хотіли смачно поїсти та добре випити. Постійно нецензурні слова, крик та лайка. Малі діти весь час перелякані. Особливо зачіпали молодих дівчат. Агентів в навколишніх селах мали багато. Крім “Мухи” ще був “Метелик”, “Верба”, “Гнип”, “Красуня” та інші. Всіх по черзі визивали в приміщення енкаведе і вимагали прискорення пошуків повстанців. А видавали вони всіх, винних та невинних. Більшість давали брехливої інформації, а людей брали вночі на допити, били, мордували.
17 червня 1944 року о 10 годині вечора з села Лози прибіг “Муха” і знайшовши Огурцова, все йому доповів, що у “Зімній” прибула з Волині група повстанців, які переночують на базі і підуть дальше на Галичину. Їх більше двадцяти молодих хлопців, добре озброєних, але дуже втомлених. Їх розмістили в двох криївках. В одній разом з місцевими хлопцями. Огурцов зрадів повідомленню, потер руками, покликав чергового і дав команду підняти оперативну групу. На цю операцію було заподіяно коло сто двадцяти солдат НКВД. В дванадцятій ночі всі вирушили на “Зімне”, прихопивши з собою “Муху”. Енкаведисти між собою розмовляли про цей бій, як про прогулянку, та з презирством ставились до свого агента, не тому як до зрадника, а як до трьох-сортової особи. Дехто називав його “Муха” хохлячок.
О четвертій ранку криївки були оточені. Ніхто не міх пройти, ні проповзти. В цей час зморені вояки міцно спали, а тут страшний голос:
-Бандіти, єслі ви не здадітесь, ми вас скотов убйом. Дайом вам пять мінут на размишленія. Виходить по одному з поднятимі рукамі. – прозвучав ультиматум високого екаведиста з кулиметом в руках.
Пройшло десять хвилин, але ніхто не вийшов. Тихо, та тут прозвучав чарівний спів. Голос звучав сильніше і сильніше. Пісня про Україну, про її синів і дочок, що боролись за волю і загинули від рук ворогів. Це дуже збентежилди нападників і прозвучала команда:
– Огонь на пораженія –
На схрони полетіли гранати та міни. Так тривало десять хвилин. А потім команда йти в атаку. Яке шакали накинулись вони до криївок з кулеметами в руках. Ось і вхід і знову кидають гранати. Сильні вибухи, стогін, крики. І знову все повторилось. Потім наступила тиша. Озвірілі енкаведисти кинулись в середину і почали добивати поранених прикладами, ногами, уламками каменю та дерева.Це видовище не можна описати. Та в мить прозвучала команда:
– Прекратіть убівать. Нижни жівиє свідетелі бандогруп. Виносить ренених і дать первую медпомощь.
Так з двох криївок було винесено до десяти поранених. Вони стікали кровю і були половина без свідомості. Їх ніхто не перебинтовував. Навколо них бігали енкаведисти. Один з керівного складу дав команду перерахувати вбитих. В одній криївці 16 в другій 10, поранених винесли сім. Їх поклали на машину і повезли у Вишнівецьку катівню. Починався новий день 18 червня 1944 року. 26 вбитих молодих хлопців лишились лежати на Бодаківській землі. В цей день їх зрадив Лозівський Іуда. Зрадив за те що вони боролись за Україну. Очевидці пам’ятають, як виходячи з Лозівської церкви в травневу неділю “Муха” промовив, що сотні проллють кров молоді від нього. Він ніколи не простить цього суду над його зятями. Буде море крові. Він буде мстити і мстити. І тому зрадив чужих та своїх повстанців.
Урочисто, з великою перемогою везли раненех повстанців через Вишнівець. Приїхавши до Вишнівецького костелу, покидали поранених у камери, щоб катувати. Оглядати молодих вояк збіглося все районне начальство, партійна та комсомольська свита. Вони дивились на вмираючих юнаків з прекзирством. А молоді хотіли мати неньку Україну незалежною, боролись зе неї і віддавали життя не задумуючись. Один із керівного складу Вишнівецького НКВД дав наказ описати поранених і через годину привести до тями їх і на допити. Справу вели два слідчих з великим досвідом роботи. Адже на їхньому рахунку вже були десятки замордованих під час допиту невинних людей, серед них і діти, молоді дівчата та старі за віком люди.
За вказівкою Вишнівецького НКВД місце де загинули молоду хлопці з Волині загорнули землею, щоб сліду не лишилось. Пройшли роки. Та пам’ять не стирає слідів. Ініціативна група знайшла свідків цих подій, які вказали місце схрону з загиблими воїнами УПА в червні 1944 року.
Вічна їм пам’ять, молодим невідомим героям що полягли за Україну!

Олег Кривокульський