Невідомі сторінки життя заступника губернатора Олега Валова

Минуло 100 днів, як посаду заступника голови Тернопільської ОДА з питань децентралізації та формування нових об’єднань територіальних громад обійняв Олег Валов. До Тернополя  Олег Володимирович перебрався з Бережан, тому для широкого загалу мешканців області він – людина нова. Журналісти «Номер один» знайомлять своїх читачів з новим високопосадовцем «білого дому».

«Жив у бараку, спав в одязі»

– Народився я в місті Інта, що в Комі АРСР, – почав розповідь Олег Валов. – Майже всю родину моєї бабці, яка проживала в селі Рекшин, що на Бережанщині, наприкінці 40-х –  початку 50-х років минулого століття туди примусово виселили. Батько загинув на шахті у 1980 році, коли мені було два рочки. Коли батька не стало, сім’ї в Інті виділили двокімнатну квартиру, а до того ми жили в бараках. Лише у 1982 році з матір’ю переїхав в Україну. Нам вдалося виміняти квартиру в Інті на аналогічну в Стрию (Львівської області), щоправда, у старому, ще австрійському будинку.

– Чи щось запам’яталося з періоду, коли Ви мешкали в Комі?

– Фрагментами пригадую барак та нову квартиру. Коли жили в бараку, то було дуже холодно. Спали переважно одягнуті. Вже мама розповідала, що коли хтось з вечора забув вилити воду з чайника, то вона на ранок у ньому замерзала. Загалом 9 місяців там тривала зима. В цей період менше 30 градусів не було, адже знаходились усього за 300 км від Північно-Льодовитого океану.

Співав у хорі та грав на гітарі

– Чим запам’яталися шкільні роки?

– В школу пішов у Стрию, де провчився всі 11 класів. Досить успішно навчався, в підсумковому атестаті мав усього кілька четвірок. Більше полюбляв точні науки – математику, алгебру, менше – гуманітарні. В школі деякий час був навіть старостою класу.

– Чим займалась у вільний час стрийська молодь?

– Активно брав участь у житті школи – самодіяльність, КВК тощо. Тривалий час займався дзюдо, їздив на змагання навіть за кордон. Перших місць не здобував, але в трійку призерів інколи потрапляв. А ще відвідував хор «Щедрик», п’ять років навчався в музичній школі по класу гітара, а у 10 класі навіть записався на курси машинопису.

– Чому вирішили навчатися саме в Бережанах?

– Коли виникло питання, куди поступати, то спершу планував завезти документи в Львівську політехніку. Але у зв’язку з тим, що бабуся, яка мешкала в Бережанах, була доволі похилого віку і їй треба було допомагати, обрали тамтешній агротехнічний інститут. Тим більше, що батько вітчима працював там. А тоді були часи, коли потрібно було домовлятися за вступ у вуз.

– Чи важким було студентське навчання?

– Як кажуть, перший рік ти працюєш на заліковку, а далі заліковка працює на тебе. На першому курсі непогано себе зарекомендував, належно вчився, був хорошим спортсменом – виступав за команду інституту з гирьового спорту. Окрім того, був учасником команди КВК, брав участь, представляючи вуз, у багатьох конкурсах…

Перші гроші заробив на… поляках

– Пам’ятаєте, коли заробили перші гроші власними руками?

– Стрий – це місто, яке розміщене на роздоріжжі. У 1992-94 рр. до нас часто приїздили поляки. Мав доступ до купівлі телевізорів «Електрон», пропонував їх полякам. Останні українських грошей майже не мали, тому довелося вимінювати техніку на їхні джинси, жуйки тощо. А вже ці речі приносили на базар перекупникам і таким чином заробляв «живі» гроші.

Коли поступив на перший курс бережанського інституту, з друзями на базарі відкрили дві торгових точки, де продавали продукти харчування (масло, сир, цукор, гречку, цукерки). Вітчим у Стрию мав багато точок. Я бачив, як побудований весь торговий процес, і захотів сам зробити щось подібне в Бережанах.

У 1997 році з колегами відкрив у місцевому будинку культури дискотеку «Торнадо». Це вже був стабільний заробіток. А в 1998 році декан економічного факультету запропонувала зробити замість столової студентське кафе, де після ремонту вже був директором. Паралельно у бережанському універмазі на 3-му поверсі відкрив щось схоже на тернопільський «Гранд-базар». Взяв в оренду 800 кв. м торгового приміщення, розбив на частини, які здавав у суборенду.

У міській раді набрався великого досвіду

– Після роботи в бізнесі Ви перейшли в чиновницькі кабінети…

– У 2006 році балотувався від молодіжки «Нашої України» на посаду мера Бережан. Із 13 кандидатів зайняв 5 місце. Степан Токарський, який тоді став міським головою, запропонував бути його заступником. В органі місцевого самоврядування працював до 2010 року. Мер був старшим чоловіком і особисто не дуже кудись хотів їхати, натомість мене як наймолодшого відправляв на різноманітні семінари та конкурси. Паралельно навчався в політичній студії в Києві, мав можливість стажуватися в Раді Європи (Страсбург), їздив по обміну досвідом у США, Австрію. Фактично за той період набрався хорошого досвіду, особливо був обізнаний з «комуналкою».

– На тривалий час Ви відійшли від влади…

– Після виборів у 2010 році не знайшов спільної мови з новим мером Володимиром Музичкою, який не бачив мене у своїй команді. Тоді став директором підприємства «Екоінвест», яке займалося вивозом твердих побутових відходів. Досконало вивчив цю непросту тему. Переконаний, до утилізації сміття треба підходити глобально! Більше того, за моєю ініціативою вже визначено попереднє місце, де можна встановити утилізаційний комплекс для потреб усього Бережанського району.

– Ваш досвід удруге був затребуваний бережанською владою.

– У 2015 році став першим заступником голови Бережанської РДА, куди мене запросив Володимир Петровський, з яким знайомий ще з часів Помаранчевої революції. Я був єдиним заступником і займався геть усім. Пригадую, коли не було на роботі начальника відділу охорони здоров’я, доводилось виконувати і його обов’язки (сміється, – авт.). Також наприкінці 2015 року став депутатом Бережанської міської ради від БПП «Солідарність» і головою бюджетної комісії. А ще балотувався на посаду голови міської ради, де знову фінішував на п’ятому місці. Цього разу я абсолютно не займався агітацією, більше переймався підтягуванням виборчого списку, до того ж працював у районній адміністрації, відповідно часу на мерську кампанію практично не було.

– Віднедавна Ви перейшли на роботу в Тернопіль. Наскільки комфортно працюється в обласній адміністрації?

– Питання децентралізації і формування нових громад – це для мене, як і для всієї України, нове, тому доводилось багато навчатися. Натомість друга частина моїх функціональних обов’язків безпосередньо пов’язана з життям громад, що для мене добре знайоме, адже виходець з органу місцевого самоврядування. Окрім того, добираю повноважень, зокрема, віднедавна опікуюсь питаннями, які пов’язані з поводженням і утилізацією твердих побутових відходів.

Віталій Попович

 

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Пане Олеже, розкажіть про свою сім’ю?

– Одружився в 2006 році. Дружина Марія – директор і співвласник фірми з виробництва сиру в с. Саранчуки (Бережанський р-н). До того працювала в банку,  очолюючи одне з бережанських відділень, а ще раніше – у військовій частині. Маю двох доньок – старша, Яринка, ходить до школи, молодша, Оленка, – у садочок. Сім’я залишилась у Бережанах, я ж щодня їжджу на роботу до Тернополя.

– На чому їздить Олег Валов?

– Службової автівки обласна адміністрація мені не надала, тому їжджу на власному транспортному засобі «Сітроен Берлінго» (2009 р.в). Якщо ж дружина для власних потреб використовує мій автомобіль, то прошу автівку в матері. Трішки в цьому плані відчуваю дискомфорт, але з часом звик. Більше того, маю багато друзів, до яких інколи напрошуюсь, щоб мене підвезли до Тернополя або відвезли до Бережан.

– Де мешкає сім’я заступника тернопільського губернатора?

– У Бережанах в нас невеличкий молодіжний котедж, з усіх сторін якого дорога і жодного квадратного метра землі.

– Яка зарплата у високопосадовця ТОДА?

– На початках мав близько 4800 грн, зараз – понад дев’ять тисяч.

– Чи вистачає часу, зважаючи на Вашу посаду та постійні роз’їзди, на виховання дітей?

– Звичайно, що не вистачає. Дуже добре, якщо приїздиш додому о 18.00-18.30. Ще є час, щоб поспілкуватися з дітьми, прогулятися з ними. А буває, приїду додому о 9-10-й вечора, то діти вже вкладаються спати. Намагаюся у вихідні, якщо немає заходів, якнайбільше  часу провести з дітьми. Якщо задіяний на заходах, але можу взяти з собою сім’ю, то спільно відвідуємо Свята замків, «Лемківську ватру» тощо.

– Де полюбляє відпочивати сім’я Валових?

– Часто їздимо на озера у Лісики, Рай, на наше велике бережанське озеро. Інколи вдається поїхати до лісу. А ще ми – лижники і кожної зими кілька разів виїжджаємо в Карпати. А щодо літньої пори, то цього року родина не мала можливості відпочивати, бо тата призначили 4 травня на нову посаду, а перших півроку йти у відпустку закон забороняє. Натомість на наступний рік, однозначно, заплануємо відпочинок, можливо, дітей відправимо в табір у Моршин, Трускавець чи Карпати.

– Чи маєте хобі?

– Останніх 10 років займаюся мисливством. Саме кілька днів тому розпочався мисливський сезон. А загалом у наших лісах багато диких кабанів, косуль, лисів. Розповім, як мене приймали в мисливці. Коли я вперше йшов на полювання, підходить до мене старший чоловік і каже: «Ти з собою кулі взяв?». Та взяв, відказую. «Ти знаєш, для того, щоб полювання було вдалим, потрібно дві кулі викинути через ліве плече і сказати кілька слів», – продовжує бувалий мисливець. Я як молодий, але відповідальний мисливець беру дві кулі і викидаю. Відходжу кілька кроків, обертаюся, а той дядько підібрав ці кулі і почав з мене сміятися. Я зрозумів, що мене розвели, адже куля не дешева (коштує 40-80 грн. за штуку) і їх на сезон не багато накупишся.

– В одязі вибагливі?

– Посада змушує одягати костюм та сорочку. А коли не працював на державній службі, носив легкий та практичний одяг (джинси, кофта). Останній свій костюм купував у Тернополі в «Подолянах» за 1300 грн. За відомими торговими брендами не ганяюся та й загалом довіряю в одязі смакам своєї дружини.

– Чи щось самі готуєте?

– Їм практично все. Інколи, коли ще вся сім’я спить, люблю стушкувати качку чи приготувати м’ясні страви з кабана чи кози.

– Ви людина віруюча?

– Так. Коли є можливість – відвідую Служби Божі в Греко-католицькій церкві, а в дитинстві навіть співав у церковному хорі.

 

БІОГРАФІЯ

Олег Валов народився 9 травня 1978 року в місті Інта, Воркутинського району, Комі АРСР. У 1982 році з сім’єю оселився в Стриї (Львівська обл.). Після закінчення Стрийської школи №1 поступив на економічний факультет Бережанського агротехнічного інституту. В 2009 році закінчив магістратуру державної служби в НАУ (Київ).

До 2006 року Олег Валов займався підприємницькою діяльністю. У 2006-10 рр. – заступник міського голови Бережан. З 2010 по 2015 рр. – директор ПП «Екоінвест». У 2015-16 рр. – перший заступник голови Бережанської РДА. З 4 травня 2016 року – заступник голови Тернопільської ОДА.

З дружиною Марією виховує двох доньок – Яринку (9 р.) й Оленку (4 р.).
Джерело: Віталій Попович, тижневик “Номер один”.