Ностальгія, надії, краса й збоченство – у Тернополі відкрили сучасний стадіон

Новий 15-тисячний стадіон виглядає доволі привабливо. Ось лишень про реконструкцію громадських туалетів не попіклувався ніхто…

Ностальгія

На зорі незалежності, коли український футбол робив перші самостійні кроки, саме поєдинки тернопільської «Ниви» збирали найбільшу в країні аудиторію. Не дивно, що при такій підтримці «Нива» удома програвала вкрай рідко. Навіть українські гранди вважали за щастя повернутися з Тернополя бодай з нічиєю. Зокрема український гегемон тих років київське «Динамо» не могло перемогти «Ниву» на її полі три роки поспіль – з 1995-го по 1997-й.

Саме в крайньому з тої серії матчі 22 квітня 1997-го в Тернополі своєї першої поразки після повернення в Україну зазнав Валерій Лобановський. Першої загалом, не лише в офіційних матчах, бо впродовж всього зимового антракту реанімоване Метром «Динамо» виключно вигравало. І ось на Тернопільському міському під акомпанемент постійного мокрого снігу долю зустрічі вирішив гол Автанділа Капанадзе у ворота Олександра Шовковського після передачі Сергія Турянського. Сталося це на 30-й хвилині. Решту часу кияни з Шевченком і Ребровим на вістрі невпинно атакували. Але «Нива» героїчно вистояла. Не могла не вистояти.

Обов’язкових післяматчевих прес-конференцій тоді ще не було й журналістам залишалося ловити тренерів стихійно. Оскільки вболівальники після ігор в Тернополі розходилися лише після того, як роз’їдуться автобуси з гравцями обох команд, завдання ускладнювалося вдвічі. Емоційну публіку, яка жадала сказати своє «дякую» чи «ганьба», стримували кілька кордонів міліції. Й ось в таких умовах Іван Гресько, автор першої на той час в Україні повноцінної програми про футбол «Світ футболу», яка виходила на місцевому телебаченні, добрався до Лобановського. Питання вдалося задати лише одне: «Чому команда вперше після вашого повернення програла?» «Потому что лучшая команда Украины – «Нива» – віджартувався Маестро й, широко усміхнувшись на камеру, увійшов до автобуса.

«Пригадую, як одного разу ми тут програли «Волині», – каже легендарний гравець «Ниви» Ігор Яворський. – То була принципова гра й вболівальники були розлючені поразкою 1:2. Тоді чекав в роздягальні чотири години, поки люди порозходилися. Бо тернопільські прихильники футболу такі, що переживають перемоги й невдачі дуже болісно. Коли ми виграли у «Динамо» в 96-му, а Олег Ящук забив з моєї подачі ударом головою єдиний гол, радість вболівальників після матчу була такою, що коли вони вибігли на поле, я боявся, щоб ті десять тисяч на радощах мене не розірвали. Для мене ж то був прощальний матч й увагу відчував особливу».

Власне, «Нива» – то візитівка Тернопільського міського стадіону. У 80-ті тут в рамках Кубка СССР програвав московський «Спартак», а єдиний гол у ворота Ріната Дасаєва забив з передачі Петра Прядуна Анатолій Назаренко. На жаль, сьогодні все це для місцевих вболівальників – лише приємні спогади. Наприкінці 90-х економічні процеси в країні почали диктувати умови футболу. Могутності набували ті клуби, за якими стояли головні олігархи країни, «власники заводів, суден і пароплавів». На Заході України таких майже не було. Звідси й занепад всього футболу галицького краю. По суті, на плаву зараз залишилися лише львівські «Карпати», та й їхнє становище стабільним не назвеш.

Краса й збоченство

Втім, повернемося до «Ниви». Кажемо «візитівка», але, проглядаючи під час відкриття кадри з історії реконструйованої арени, бачимо там ще завгодно, лише не футбол. Легка атлетика, перетягування линви, сільські ігри – лише не «Нива». Дивно. Між тим, голова Тернопільської облдержадміністрації Валентин Хоптян запевнив, що найближчим часом за команду всерйоз візьметься бізнесмен Дмитро Фірташ, котрий планує виділити на функціонування «Ниви» 3 мільйони гривень. Мовляв, в найближче міжсезоння тренерський штаб зможе посилити команду. Причому акцент в комплектації буде робитися на запрошенні вихованців тернопільського футболу. Тих, які грають зараз за команди інших міст.

Представники ж міської й обласної рад називають «Ниву» командою приватною й покладають чималі надії на повернення до числа професійних клубів «Тернополя». Більше того, під час відкриття стадіону організатори розсилали дівчат зі спеціальними скриньками збирати кошти на потреби цієї команди. Така дивина.

Так чи інакше, грати командам буде де. На реконструйованому на загальну вартість 16,5 мільйонів гривень стадіон встановлено 15 150 пластикових крісел, вмонтовано 22 нових прожектори й багатофункціональне, повноколірне табло, яке може працювати в режимі прямого ефіру. Його розмір – 8 на 6 метрів. Зроблено ремонт в підтрибунних приміщеннях. Виглядає, наче добротний стадіон середнього британського клубу. Недоторканими залишилися хіба що бігові доріжки, але й їх, за словами голови обласної ради Олексія Кайди, перевстановлять.

Найбільша ж вада – громадські вбиральні. На території стадіону досі функціонує старий клозет совєцьких часів. Його навіть брудним чи обісраним назвати не можна – то помийна яма. Але вибору нема – люди ходять. І добре, коли на пересічний матч чемпіонату команд другої ліги, де зараз виступає «Нива», збирається по півтори тисячі осіб максимум. На відкритті був майже аншлаг. Найгірше було жінкам. Одні, коли стемніло, справляли свої потреби за деревами у Парку слави, котрий знаходиться поруч, а ті, що більш безпардонні, заходили до нужника разом з чоловіками. Картина маслом: з одного боку в рівець, який виконує роль спільно пісуару, струмінь спрямовує особа чоловічої статі, з іншого ж над раковиною розщіпає штани дівчина. Маразм і збоченство в одночасно.

«Є різні сортири – для чоловіків і жінок, – говорить міський голова Тернополя Сергій Надал. – В підтрибунних приміщеннях обладнано вісім туалетів. Крім того, до 30 травня, тобто, до офіційного відкриття фан-зони до Євро-2012, ми зробимо відкриття цілого комплексу туалетів. Це не мало, ні багато – 300 тисяч гривень. Встановлення відбуватиметься за кошт приватного інвестора, який власне й буде організовувати фан-зону. Туалет – окреме приміщення, яке не входило в проектно-кошторисну документацію, на яку виділялися кошти».

Надії

Зрештою, вікна в тій древній вбиральні вже нові, пластикові. Очевидно, робота таки ведеться. Тернополяни терпіли досі й потерплять ще трохи. Взяти, скажімо, місцевого мешканця Петра Куця. «Мене болять ноги, пересуваюся з допомогою палиці, але прийшов сюди, бо дуже радий, що тернопільський стадіон нарешті відремонтували, – каже Петро Ярославович. – Я, коли був здоровим, працював тренером з легкої атлетики на Хмельниччині. Напередодні Олімпіади-1980 в Москві виграв конкурс й отримав право нести олімпійський вогонь. Цю подію вважаю найзнаковішою в своєму житті. Мої сини теж займалися спортом – входили в секцію біатлону й тренувалися під керівництвом заслуженого тренера України Ігоря Починка. Втім, нині вони про мене забули, рідко телефонують. Дружина так й узагалі виїхала десять років тому до Риму на заробітки й з тих пір не згадує про мене взагалі. Спорт – єдина розрада».

Ігор Починок, як і безліч інших знакових особистостей, відкривали урочисту церемонію зірковим колом пошани навколо стадіону. В голові ходи – чемпіон Європи, чинний рекордсмен України з плавання на 50 м вільним стилем Олександр Волинець. Позаду крокують молоді гандболістки, професійні команди з волейболу й баскетболу. Саме відкриття обмежилося виступом фехтувальників, дзюдоїстів і гімнастів. А юні футболісти трохи зганьбилися. Після того, як Сергій Надал зробив перший удар по м’ячу, вони мали забити, вишикувавшись у коридор, після серії перепасовок, символічний перший гол. Однак на другому ж пасі м’яч вилетів з коридору метрів на 15. Ось така майстерність.

«Сподіваюся, що реконструкція стадіону дасть новий імпульс для зростання спортивної майстерності молодих тернополян, – каже голова обласної ради Олексій Кайда. – Тернопілля, в принципі, завжди славилося сильними спортсменами, які проставляли й країну в цілому, й наш край зокрема. Нам треба створити умови, аби таланти могли себе реалізувати. Й, сподіваюся, реконструйований стадіон сприятиме цій меті».

Іван Вербіцький

Фоторепортаж з відкриття можна переглянути ТУТ