Кримінал за жебрацтво при вході до Почаївської лаври

Кременецький райсуд засудив до трьох років позбавлення волі 41-річну жительку Вінничини, яка майже упродовж року примушувала дочку жебракувати при вході до Почаївської лаври

Жебрацтво – потужна індустрія, влитися у яку без відповідного «даху» практично не можливо, а тим паче, якщо йдеться про таке хлібне місце як Почаївська лавра. Втім, у кримінальній справі не досліджували такі «делікатні» питання. Винуватиця – мати, яка перетворила дитинство своєї дочки на заробляння грошей, посадивши її на бетонні плити.

Як розповіла Оксана Казьо, помічник прокурора Кременецького району, яка підтримувала державне звинувачення при розгляді справи у суді, дівчинка, 2005 року народження, постійно була одягнута у памперс. Мати, 41-річна Людмила, пояснювала, що у дитини енурез, що саме із метою вилікувати дитину і поселилися у Почаєві. Однак лікарі, які оглядали дитину, ствердили про відсутність будь-яких патологій і визнали дівчинку цілком здоровою. Мабуть, памперс був потрібний для того, аби дівчинка не відволікалася від роботи…

Цікаво, що жінка за професією – педагог, раніше працювала у дитячому садку. Незаміжня, одинока матір, зареєстрована у гуртожитку на Вінничині. Що змусило її приректи свою дитину на виснажливе випрошування грошей під дощем, снігом і у спеку, так і не пояснила. Якщо на досудовому слідстві вона повністю визнавала вину, то у судовій залі навідріз відмовлялася від сказаного раніш. Мовляв, ні вона, ні дитина не жебракували, а численні свідки обмовили її.

Проти горе-матері порушили кримінальну справу ще у 2010 році, однак після спілкування з міліцією, вона зібрала пожитки і з дитиною втекли із Кременця. Відтак її було оголошено у розшук. А після затримання суд обрав стосовно неї взяття під варту. Дівчинку (назвемо її Мар’яною) забрали до тернопільського притулку.

Як свідчила на суді власниця квартири,  у якої Людмила винаймала кімнату, квартирантка платила їй 600 гривень у місяць. Вранці Людмила з дівчинкою виходили з квартири, поверталися увечері. Спочатку Людмила пояснювала своє перебування у Почаєві паломництвом. Але згодом господиня сама побачила, як її квартирантки жебракують при вході у лавру. З її слів, Людмила не скидалася на бідну людину, у малої постійно були цукерки, інші солодощі.

Продавці торгових наметів навколо лаври свідчили: Людмила змушувала Мар’янку жебракувати і лайками, і стусанами. Дитина у будь-яку погоду переслідувала відвідувачів лаври з простягнутою рукою.

У притулку, куди потрапила дівчинка після арешту матері, відзначили її достатньо добрі розумові здібності. Вона знала цифри, щоправда, малювала їх по-своєму – у кружечку, тобто відтворювала, як на монеті. Та не тільки це свідчило, що мала зростала серед мідяків – її погляд бентежив і ніхто не смів відмовити у будь-якому проханні. Очевидно, що дівчинка добре засвоїла жебрацьке ремесло…

Втім, як розповідали на суді працівники притулку, дівчинка з часом призвичаїлася до життя у притулку і перестала згадувати матір. Уже є охочі взяти розумну і здорову дитину у прийомну сім’ю. Незабаром у судовому порядку буде вирішуватися питання про позбавлення матері батьківських прав.

Втім, можливо, життя Людмили поверне по-іншому. Кременецький райсуд засудив її за частиною 2 статті 150-1 КК України – за ознакою використання матір’ю малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) з метою отримання прибутку, пов’язаного із застосуванням фізичного насильства – до трьох років позбавлення волі. Очевидно, що засуджена оскаржуватиме вирок до апеляційного суду області. А відтак можна сподіватися на пом’якшення вироку у частині покарання. Хтозна, може, присудять Людмилі покарання, не пов’язане із позбавленням волі, і тоді у матері та дитини буде шанс не розлучатися, почати жити по-новому.