На Тернопільщині “зелене світло” для людей з прізвищем Муц

Дорогою з Тернополя до Теребовлі висить біґборд: на подорожніх з-під лоба поглядає “регіонал” Орест Муц і запевняє “Земляки, за довіру відпрацюю”. Він звідси родом. Мій приятель Грицько Муц теж із Тернопільщини. Довго з’ясовував у матері, чи не є нардеп їхнім родичем. На його жаль, виявився лише однофамільцем.

Кілька місяців тому Грицько порушив правила дорожнього руху. Зайняв третю смугу дороги з одностороннім рухом, коли перші дві були вільні. Його автівку й ще одну, що їхала попереду, зупинили даїшники – пузатий капітан і сержант на вигляд років 18. До машини Муца приставляють молодшого. Тремтячим голосом сержант повідомляє про причину зупинки й озвучує штраф у 250 гривень. На вмовляння не піддається, брати хабар відмовляється й увесь час коситься в бік  капітана:

– Хлопці, я на відеокамеру все записав, уже ніяк.

Грицько ще зо 20 хвилин умовляє чесного даїшника, але безрезультатно. До них повагом підходить капітан. Зі своїми порушниками вже впорався.

– Так, що тут у нас? Покажіть документи.

– О, то ви родич Ореста Муца? – розпливається в усмішці після хвилинної паузи. – Чого ж одразу не сказали?

– Він – мій дядько. Я ж не винен, шо ваші співробітники не знають перших людей своєї області, – ледь стримуючи сміх відповідає Грицько.

– То щасливої дороги, хлопці. Ну, чого раніше не сказали, півгодини простояли, – капітан широким жестом віддає документи “родичу” депутата.

Інколи народні обранці таки відпрацьовують довіру своїх виборців.

Назар ВАКУЛА, Gazeta.ua