Перемогу Азербайджану забезпечили українці?

Після України 2004-го та Росії 2008-го Азербайджан став третьою пострадянською країною, що здобула перемогу в міжнародному пісенному конкурсі «євробачення», а значить виборола право на проведення наступного конкурсу в себе вдома. Згідно з результатами голосування журі та телеглядачів у 43-х країнах, Ел і Ніккі — дует із «інтернаціоналізованими» псевдонімами та «універсалізованим» образом європейських закоханих — набрали 221 бал. Завдяки Ельдару Касимову та Нігяр Джамал 57-й пісенний конкурс «євробачення-2012» відбуватиметься на каспійському узбережжі, в Баку. Так далеко на Сході «євробачення» ще не бувало…

Раніше подейкували, що протягом попередніх років до підготовки азербайджанських виконавців долучались українська переможниця «євробачення» Руслана та її чоловік продюсер Олександр Ксенофонтов. Намагаючися знайти підтвердження цій інформації, «День» з’ясував, що не окремі особи, а українська компанія «Євромедіа Консалтінг» (яка свого часу «супроводжувала» Руслану), щороку виступає співпродюсером азербайджанських виконавців. Як розповів «Дню» креативний менеджер компанії Андрій Бабкін, «Євромедіа Консалтінг» надає свої послуги Азербайджану ще від 2008 року. Саме тоді ця країна вперше відрядила своїх співаків на «євробачення».

— Українська сторона в особі компанії «Євромедіа» справді займалася співпродюсуванням учасників «євробачення-2011» від Азербайджану, — розповів Андрій Бабкін «Дню». — Компанія брала участь у відборі пісні для виконавця, у продюсуванні пісні, сама пісня написана на замовлення азербайджанської сторони спільно з українською компанією «Євромедіа» шведськими авторами. Це ті самі автори, які минулого року написали пісню для азербайджанської виконавиці, що посіла на конкурсі п’яте місце. Також українська сторона займалася співпродюсуванням підготовки артистів до участі в конкурсі, а саме організацією вокальних, хореографічних, артистичних номерів, вибору костюму, роботи з психологами, роботи з консультантами по «Євробаченню», підготовки у артистів розуміння, що являє собою цей конкурс. Наша компанія займається «Євробаченням» з 2003 року. У 2003 році керівник компанії Павло Грицак був головою української делегації на Євробаченні, 2004-го ми працювали на Руслану. У 2005 році Павло Грицак був віце-президентом Національної телекомпанії України, виконавчим директором «Євробачення» в Україні, того ж року він заснував компанію «Євромедіа», яка з 2008 року займається Азербайджаном в якості консультанта та співпродюсера. Ми займалися також промо-кампанією азербайджанських артистів у Європі, перебуванням їх у Дюссельдорфі, всіма їхніми інтерв’ю, прес-конференціями, репетиціями. Ми безпосередньо причетні також до початку участі Азербайджану в Євробаченні, зокрема вели переговори з Європейської мовною спілкою.

— А до підготовки Міки Ньютон ви, треба розуміти, причетності не мали?

— Ні, не мали. Цим займалась інша компанія. Конкурс «Євробачення» — це конкурс телевізійних каналів, офіційно, юридично в конкурсі беруть участь не країни, а телевізійні канали, які представляють ті чи інші країни. Саме телевізійний канал визначає, хто входить до складу делегації, які компанії-субпідрядники займаються менеджментом, підготовкою і так далі.

— Ви і надалі плануєте співпрацювати з Азербайджаном?

— Так, сподіваємося, — зазначив Андрій Бабкін.

До речі, якраз у період трансляції півфіналів та фіналу «Євробачення» промо-ролик «Країни Вогнів» та її туристичних принад можна було побачити як на Першому Національному, так і на Euronews. Безумовно, це була реклама не лише туристичного Азербайджану, а й країни-учасниці європейського пісенного конкурсу та Азербайджану як частини європейського простору. А де в цей час були українські Гарнюня та Спритко?

Треба сказати, що перемога на Євробаченні коштувала Азербайджану недешево. Як повідомило «Дню» джерело, у кулуарах «Євробачення» доводилося чути, що на підготовку своїх учасників протягом трьох останніх років Азербайджан витратив близько 50-ти мільйонів доларів. Доволі дороге задоволення, але вже давно відомо, що в сучасному конкурентному світі імідж країни вимагає серйозних інвестицій.

Тим часом пророцтва букмекерських контор, які віддавали перемогу то французу з оперним голосом, то британському бойз-бенду Blue, цього року знову провалилися. Несподіванкою стали не лише імена переможців. Українці Оксані Грицай (сценічний псевдонім Міка Ньютон) пророкували 23-тє місце, натомість вона посіла четверте.

— Мені здається, тут є кілька складових, — коментує успіх української співачки президент Європейської Асоціації Українців Олексій ТОЛКАЧОВ, який спостерігав за цьогорічним конкурсом «Євробачення» із Дюссельдорфа. — По-перше, дуже успішна робота продюсера. По-друге, дуже успішна промо-кампанія в Європі, якою займалася велика консалтингова компанія. Мобілізація закордонних українців. Щоправда, лишається питання з Іспанією, Італією та Польщею. Закордонні українці мені самі телефонували і писали, що вони обурені таким низьким балом, який ці країни у підсумку дали українській співачці. Можливо, на остаточні бали вплинули національні журі.

Успіху Міки Ньютон не могли передбачити не лише європейські букмекери та експерти, а й наші власні. Окрім автора пісні Angel, жоден із музичних експертів, композиторів, поетів, продюсерів, виконавців, що взяли участь у дискусії на Першому Національному перед фіналом «Євробачення», не був переконаний у тому, що Європа високо оцінить виступ Міки. На загал клімат у студії під час згаданої дискусії був доволі гарячковим та малопривітним, подеколи з використанням нецензурної лексики (хоча, треба визнати, ця лексика була значно скромнішою за лайку російського представника на «Євробаченні» Олексія Воробйова, який ознаменував свій вихід до фіналу грубим матом на всю Європу). Утім, кілька цікавих думок в ефірі все ж пролунало. Зокрема, слова поета Юрія Рибчинського, який нагадав про політичну складову «Євробачення».

Звісно, такий масштабний телевізійний конкурс, який охоплює багатомільйонну європейську аудиторію, не міг виникнути без політичного обґрунтування. А сталося це, нагадаємо, в середині 50-х років минулого сторіччя. «Євробачення» заснували як видовищну розважальну програму, що мала би сприяти культурному об’єднанню Європи. За більш ніж півсторічне існування конкурс пережив чимало трансформацій, але його завдання щодо культурного єднання залишилося незмінним. У цьому сенсі сьогодні ідеологічна цінність «Євробачення» загострюється у зв’язку із тим, що об’єднана Європа переживає не найкращі часи. Але чи спроможні блискітки «Євробачення» заглушити наростаючу напругу? Чи, навпаки, конкурс є відображенням європейської кризи? Як виявилося, наші сумніви збігаються із неоднозначними враженнями від перебування серед багатотисячної аудиторії на «Еспріт-арені» президента Європейської Асоціації Українців Олексія Толкачова:

— Для мене «Євробачення» складається з двох частин: перша частина — виступи співаків, які справді діють об’єднавче, коли багатотисячна аудиторія живе єдиним серцем, люди відчувають одне одного. Але як тільки починається голосування, уся ця спільнота розвалюється на ворожі табори. Жодного єднання, тільки заздрість, ненависть і якісь свої локальні образи, — ділиться враженнями Олексій. — Було дуже багато негативної реакції, «фукання» на стадіоні, коли окремі країни віддавали свої голоси Греції, Швеції, або, до речі, Азербайджану… Відверто кажучи, частина аудиторії дуже несхвально вигукувала, коли голосували за Міку Ньютон. Під час голосування панувала атмосфера нездорової конкуренції, багато росіян були невдоволені, коли високі бали отримувала Україна, коли Молдова не дала високого балу їхньому Олексію Воробйову…

Більше того, особисто мені абсолютно незрозумілий характер і механізм голосування. Величезне обурення в аудиторії викликало голосування малих країн, адже бали Монако або Македонії прирівнюються до балів Франції, Німеччини, Італії, Іспанії. Вага голосів різних країн однакова, незважаючи на те, що «вагова категорія» цих країн є принципово різною. Під час самого голосування я зрозумів, що думка глядачів складає тільки 50% результату, а ще 50% дають якісь національні журі, склад яких майже нікому не відомий, яким чином вони голосують  — теж залишається під запитанням (у прес-службі НТКУ нам повідомили, що до складу українського журі увійшли заступник гендиректора НТКУ Володимир Липовий, кінорежисер Андрій Бенкендорф, директор радіостанції Kiss FM Антон Цеслик, співачка Маша Собко та викладач з вокалу Наталя Єфименко. — Авт.).

Очевидно, поп-змагання завжди залишатимуть по собі «неприємний осад» питань, підозр, чуток… Такими, зрештою, є закони цього жанру, якому Україна присвячує дуже багато уваги. Непропорційно багато, з огляду на те, що, приміром, в київській консерваторії чи не кожен другий студент — лауреат найпрестижніших міжнародних конкурсів класичної музики. Ці люди зовсім не відомі суспільству, хоча дуже часто заслуговують на увагу значно більше за багатьох своїх естрадних та поп-колег. Час братися за серйозніші планки.

Марія ТОМАК, «День»