Привіт від Клари Цеткін

Їм дозволяється в цей день відпочити від справ, зняти з себе куфайку, відкласти в бік лопату для кидання асфальту, чи підгорілі баняки, з чистим сумлінням напитися і отримати з рук чоловіків нехитрі подарунки. Схожими радощами можуть тішитись також жінки з Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаю, Конго, Лаосу, Македонії, Непалу, В’єтнаму та деяких країн колишнього совка: Азербайджану, Білорусі, Молдови, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану і Росії. Адже саме на цих, виняткових острівцях планети, 8 березня, в якості Міжнародного жіночого дня, є державним вихідним.

Якщо ви вже встигли помітити, в жодній цивілізовані країні, що може пишатися високим розвитком демократії, з притаманним їй зразковим забезпеченням прав людини 8 березня особливо не шанують. Чому? Мабуть тому, що явна показовість потрібна там, де реалії не відповідають фантазіям.

З тієї ж причини це свято так вперто піарили в СРСР більшовики та намагались експортувати цілим світом. Саме тому, воно ніяк не помре в сучасній Україні. Попри його виключно політичне походження і цілком заідеологізовану суть, воно ще довго продовжуватиме жити. Бо, «світле» свято весни всього лиш спосіб сублімації.

Невже жінки не розуміють чи не відчувають, що виділивши їм один день в рік, суспільство лише намагається відкупитись? Хіба вони не знають, що більшість вітань в цей день звучать не щиро, що більшість подарунків купуються для відмазки, а віники з квітів даруються,бо так треба. Звісно розуміють, тільки відмовити собі, бодай в такому задоволенні, не можуть…

Свято третього сорту

Прочитайте ще раз уважно список країн, де повноцінно святкують 8 березня і ви помітите, більшість з них, це країни, де місце жінки в суспільстві не лише бажає бути кращим, воно там споконвіку було на рівні плінтуса. Можливо, це випадкове співпадіння, але дуже показове.

Звісно в загалом патріархальному світі жінки впродовж різних історичних епох дуже часто почувалися трохи обділеними. Але хтозна чи в Україні були з цим аж такі проблеми, як скажімо в Монголії, Північній Кореї чи навіть Росії.

Українська жінка завжди займала особливе становище і знала собі ціну. Якщо вона коли й страждала від нерівності та несправедливості, то не частіше, ніж чоловіки. Аби відстояти свої права, в неї були і можливості і засоби, починаючи від рогача і закінчуючи повагою протилежної статі. Зануртесь в історію погортаєте книжки, послухайте пісні та байки. Українки майже завжди могли самореалізуватись на рівні з чоловіками. Інша справа, що суспільні ролі одних та інших в давніші часи були чітко розподілені. Втім, це аж ніяк не зменшувало між ними поваги і шани. Кожен займався своїм. Чоловіки вели війну в степу з ворогами, а жінки вдома, в громаді і звісно з чоловіками. І одні й інші гідно сповняли свою місію.

Скажіть, нині багато народів світу можуть похвалитися цілою колекцією імен своїх славетних жінок? Сумніваюсь. А українці можуть, бо матерів і коханих дружин шанували в нас не лише в один день у році на 8 восьмого березня.

Згадайте королеву Анну, дочку Ярослава, яка темну середньовічну Європу зуміла змусити себе шанувати. На привезеній нею з Києва Євангелії присягали всі французькі королі. Згадайте княгиню Анастасію Слуцьку, що розбила величезне татарське військо. А великих фундаторок княгиню Раїну Вишневецьку, що підтримувала українську монастирі і Гальшку Гулевичівну завдяки якій стало можливим створення Києво-Могилянської академії, а жінку фастівського полковника Семена Палія «мати-полковницю» славну Паліїху, що в часи заслання чоловіка правила цілим Правобережжям, і не раз провадила війни і з москвинами та поляками, обороняючи свою землю від зазіхань.

А визначні національні діячки: вчена Софія Русова, графиня Єлизавета Милорадович,  посол до польського сейму оборонниця прав українців в Лізі Націй Милена Рудницька. А письменниці: Ольга Кобилянська, Леся Українка, Іванна Блажкевич, чи славетні артистки: Марія Садовська, Марія Заньковецька і Соломія Крушельницька. А всесвітньовідома мандрівниця, засновниця теософічних гуртків у Англії, Індії та Південній Америці Олена Блаватська, чи героїні визвольних змагань: вояки УСС Софія Галечко, Олена Степанів і Ганна Дмитерко, легендарні повстанські зв’язкові Віра Бабенко і Маруся Тарасенко, отамани Орлиця, Ластівка та Марія Соколовська, і замучена польськими окупантами Ольга Басараб. Всі вони стали тим ким стали не всупереч чиїсь волі, а завдяки тому, що мали можливість це зробити.

Цей список можна продовжувати і продовжувати. І те, що імена багатьох з цих славних жінок є невідомими українській спільноті, аж ніяк не применшує їхньої ролі, а лише підкреслює, що колоніальне сприйняття світу нав’язане нам в часи більшовитської-російської окупації все ще неперетравлене. І бажання святкувати 8 березня це якраз є типовим рабським виявом покори. Погодження з власною несвободою, з правом бути приниженими, відсунутими на задвірки суспільства, вписаними у чітко визначені схеми на кшталт «б’є – значить любить».

Нижче плінтуса

Оправдовуючи те, що 8 березня давно перестало бути днем солідарності і з політичного перетворилося на звичайне свято жінки, його адепти лукавлять. Все набагато гірше. 8 березня перетворилось у щось доволі принизливе і примітивне. Аби переконатись в цьому варто лишень почитати, що на спеціальних сайтах радять чоловікам дарувати своїм кращим половинкам. Раз в рік жінкам рекомендується презентувати еротичну білизну, прикраси, парфуми, еротичні іграшки, квіти і запрошення в ресторан чи театр. Не рекомендується – побутову техніку, одяг, комп’ютери і тд. Все це можна дарувати у всі інші дні року окрім 8 березня.

Також знавці жіночої психології, виходячи з того, що жінка «істота примітивна» і «любить вухами», радять супроводжувати вручення подарунків коханій, приємними словами і можливо навіть віршами, написаними в її честь. А коли вірші не до вподоби, чи таланту їх створити немає, а вкрасти чужі лінь, радять просто зізнатися в коханні. І коли вже навіть зізнання вимовити складно, рекомендують вдатися по допомогу до балакучої китайської іграшки чи листівки. Ну не ідіотизм?

Чому зізнаватися в коханні не можна частіше, і дарувати квіти не тоді коли бамкнуло 8 березня, а коли на це є настрій. А хоч би й щодня. Чому обов’язково треба обмежувати свої почуття врученнях якихось банальних духів, ліфчиків чи фалоімітаторів і влаштовувати коханій романтичні вечори приурочені одному дню в рік? Невже лише тому, що так заповіла робити якась Клара Цеткін? А у всі інші дні що робити, ставитись до жінок як до м’яса?

Опитування проведені в Україні напередодні 8 березня свідчать про дуже цікаві тенденції. Суспільство вже не розглядає це «свято» як щось романтичне. Чоловіки прагнуть пережити його малою кров’ю, а жінки якнайвдаліше скористатися. Так, згідно опитування Київського міжнародного інституту соціології, в порівнянні з минулим роком зросла кількість чоловіків які планують відмазатись лише квітами. Їх аж 35%. Але отримати квіти прагнуть всього лиш 19% жінок. Квіти – це єдиний подарунок, який чоловіки дарують частіше, ніж хотіли б жінки. ТОП-6 найбажаніших в жінок подарунків – це квіти, турбота, увага, добре слово (чекають теплих слів 14%, але лише 10% чоловіків зроблять такий подарунок), ювелірні прикраси, романтична подорож, гроші, будинок чи квартира. Чекають житло у подарунок понад 5% жінок, але лише 2% чоловіків мають намір його дарувати. 11% жінок зізналися, що у них немає чоловіка, готового зробити подарунок. Роком раніше таких було вдвічі менше – 6%.

Складнощі вибору

Українська православна церква напередодні виступила проти того, щоб українці святкували 8 березня у перший тиждень Великого посту. Архієпископ Луцький та Волинський Михаїл зазначив: «Ми благословляємо наших вірян на жінок звертати увагу кожен день, а не лише один раз на рік. Бо 8 Березня це швидше щось таке: прийшов і відкупився. Ми кожен день повинні шанувати материнство та жіноцтво, як таке». Якщо чоловікам так хочеться приділити жінкам більше уваги, то владика порадив відзначати релігійні та всеукраїнські свята, які возвеличують жінку як матір. «Наприклад, є державне свято – День матері, або ж свято жінок-мироносиць. Я не вважаю, що потрібно робити багато ажіотажу навколо 8 Березня. Тим більше, що тлумачення цього свята є дуже різним. Не потрібно в перший тиждень посту собі щось вигадувати, щоб потім гадати добре це чи погано», – сказав владика.

Архієпископ Луцький та Волинський Михаїл має рацію, коли каже, що варто відмовитись від святкування 8 березня і звернути увагу на свята, які справді возвеличують жінку як матір. Адже як би цього не хотіли фанати Клари Цеткін, 8 березня дійсно відзначають не в усьому світі. Хоча практично в кожній країні існує традиція святкувати особливий день, присвячений жінці, та більшість цих свят не притягнуті за вуха як 8 березня. Бо у всі віки жінка були не лише уособленням вічності, любові та краси, а й матір’ю – початком і продовженням найважливішого.

Свят багато не буває

Ще у Давньому Римі 1 березня відзначали свято Матроналії на честь богині-покровительки жінок Юнони. У цей день заміжні жінки (ті, хто мав народжувати спадкоємців), отримували поздоровлення та подарунки, оточувалися любов’ю та особливою увагою. Вдягнувши кращий одяг, римлянки приходили в храм богині Вести – покровительки домашнього вогнища. В цей день було прийнято просити,  в першу чергу, про здоров’я дітей.

Одним з найстаріших свят яке дійшло до наших часів є материнська неділя в англійців, що має релігійні коріння та існує ще з XVII століття. Саме на зразок цього свята в США у 1910 році вперше було організовано День Матері. Його натхненницею стала така собі Анна Джарвіч. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. А наступного року його вже відзначалося й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Відтоді в другу неділю травня «День Матері» відзначали дуже широко. З 1990 року свято Матері знову повернулося в Україну. Як і в більш ніж 50-ти країнах світу, в нас його, святкують у другу неділю травня. Є схоже свято і в Вірменії та Мозамбіку. Але його там чомусь відзначають 7 квітня. Так їм мабуть зручніше.

Кому не до вподоби День матері, може спробувати святкувати 27 серпня День ринкових матусь, що відзначають в Гвінеї. Це свято встановлене на згадку про заворушення, які влаштували торговки, протестуючи проти несправедливих цін і нерівних прав з чоловіками. В Україні воно, зважаючи на останні події пов’язані з «гоніннями підприємців» було б досить актуальним.

До речі, є й інші спеціальні свята. У США наприклад святкують Національний день кольорових жінок, Всесвітній день сільських жінок і навіть День американських жінок, зайнятих у бізнесі. Найцікавіше з них, мабуть, все-таки День кольорових жінок, його засновано у 1986 році для панночок африканського, азійського і латиноамериканського походження, корінних мешканців Аляски, американських індіанок та мешканок тихоокеанських островів.

Святкувати можна всі свята підряд і за будь яким календарем, але чи буде від цього багато користі? Як свідчить всезнаюча статистика щастя жінки і її статус в суспільстві аж ніяк не пов’язані.  За складеним ООН рейтингом індексу людського розвитку з урахуванням гендерного фактору для 140 країн і територій, Україна займає 59 позицію, а за показником розширення можливостей жінок – 66 місце. Показово, що серед країн, які випередили Україну, не лише розвинені європейські країни, а й Кувейт, Малайзія, Тринідад і Тобаго та Уругвай.

Все та ж статистика стверджує, що незважаючи на святкування на державному рівні міжнародного жіночого дня і пов’язаними з цим чудасіями, жінка в Україні продовжує задовольнятися своїм другорядним становищем. Кількість жінок допущених до керівництва країною в Україні менша, ніж в Гондурасі. Відсоток жінок в українському парламенті становить всього 5,3%, тоді як в Гондурасі – 5,5%. Що вже казати про Норвегію – 38,2%, Данію – 36%, Еквадор та Сингапур – 16%, Сейшельські острови 29,4%, Сирію 12%, і навіть Конго, Зімбабве та Уругвай з їх 10%.

На 8 Березня влада подарувала українцям 4 вихідні. Уряд ухвалив таке рішення «з метою створення сприятливих умов для святкування 8 березня — Міжнародного жіночого дня». Хіба така турбота може залишити когось байдужим? Ніколи.

Тільки чи не пов’язана вона якось з підвищенням пенсійного віку для жінок. Можливо тих пару вихідних є таким собі відкупним за 5 додаткових років праці на благо Вітчизни…