Від поліцейської держави – до злодійської

Всі суспільства споконвіку однозначно схвалюють існування поліціянтів та не схвалюють існування злодіїв. Настільки, що навіть готові визнавати право на існування так званих «поліцейських» держав: цим терміном політологічна література збагатилася ще в позаминулому столітті, коли йшлося про Австро-Угорську імперію. Про злодійські держави масових згадок не було. Та, схоже, у XXI сторіччі у вжиток може увійти новий політологічний термін: «злодійська» держава. Про яку країну йдеться? Судіть самі.

Голова правлячої парламентської фракції Олександр Єфремов у січні цього року відкрито похвалився: «Коли я очолив адміністрацію в Луганській області, зібрав колег і сказав: «Якщо будете красти 10%, а 90% будуть працювати на державу, я вас зрозумію». Тобто зізнався в організації злочинної групи при облдержадміністрації. А, отже, закликав широко впроваджувати таку практику крадіжки.

Спробуємо оцінити масштаби коштів, які пан Єфремов закликає красти. Так, витрати бюджету лише Луганської області на 2011 рік заплановано у сумі 3 мільярдів 204 мільйонів 667,5 тисяч гривень. Отже, без будь-якого остраху можна красти понад триста мільйонів на рік лише по області. А по Україні, де видатки бюджету заплановано у розмірі майже 365 мільярдів, розмір дозволених крадіжок іде вже на мільярди. Можна побачити, що Єфремов дозволяє вкрасти суму, яка перевищує витрати на всю річну діяльність Міністерства надзвичайних ситуацій України, а це 3 мільярди 312 мільйонів гривень! Або половину від усіх коштів, що заплановано на утримання структури з довгою назвою «Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів» – 6 мільярдів 541 мільйон гривень.

Порівнювати можна багато, але зрозуміло, що гроші шалені. І куди там колишньому російському прем’єр-міністрові Михайлу Касьянову, який, очевидно, за свою скромність, мав прізвисько «Міша-два відсотки». Тут вже йдеться про десятину. Щоправда, не церковну.

А як ви вважаєте, чи ризикнув би Єфремов похвалитися своєю «помірною» злодійкуватістю, якби у суспільстві була вихована відраза та несприйняття злочинності? Питання риторичне. Таке вихваляння стало можливим лише в атмосфері мовчазного схвалення на всіх рівнях злочинців усіх мастей – від рекетирів та квартирних аферистів до хабарників та розкрадачів у міністерських та губернаторських кріслах.

Не може не бентежити факт, що суспільство дійшло до такого ступеня деградації, що жодним чином не засудило ані цю практику, ані ініціативи її поширення. Пройшло.

А далі стали відбуватися взагалі дивовижні речі. У ЗМІ з’явилася інформація, що однопартійці Єфремова взагалі виношують плани «вносити зміни в Конституцію, закон про регламент і в закон про статус народного депутата. Адже життя вимагає такого голосування, яке є зараз», тобто коли один депутат голосує за кількох відсутніх. Це заявив не хто-небудь, а сам глава комітету з питань регламенту, депутатської етики і забезпечення діяльності парламенту регіонал Володимир Макеєнко.

Виходить, регіонали плекають намір узаконити отримання фіктивних зарплат за невідпрацьований робочий час. А, судячи з розміру цих зарплат, йдеться про крадіжки в особливо великих розмірах. Скільки ж кримінальних справ відкрито лише за те, що у навчальних закладах КРУ знаходить нестиковки у навчальних планах на кілька годин! А тут раптом пропонують узаконити невідпрацювання депутатських зарплат.

Ви гадаєте, що такі зміни не ухвалять? Ухвалять неодмінно! А там і закон про десятивідсоткову норму крадіжки проведуть.

Перша ознака такого бажання – це відкидання багатьох важливих норм антикорупційного законодавства. Так, у січні депутати не схвалили законодавчу норму про обов’язкове декларування вищими чиновниками своїх витрат. А їхнім родичам не треба декларувати навіть свої доходи. Отже, корупція фактично виявилася законодавчо дозволеною. А чого ще очікувати від влади, якщо у найвищому законодавчому органі кілька осіб мають 2–3 судимості?

Судимості мають також мери деяких міст, навіть обласних центрів. Низка високопосадовців відкрито пов’язана з кримінальним світом. Не кажучи вже про відвертих злочинців, які цілком легально входять в охоронні структури, що утримуються за рахунок державного та комунальних бюджетів. Що й казати, коли вертикаль виконавчої влади взагалі очолює особа з загадковим минулим, загадковими джерелами фантастичного багатства, але цілком реальними необмеженими повноваженнями. У таких умовах, складається враження, другою офіційною більше шансів має стати не російська мова Гоголя та Чехова, а «блатна музика» та матюки, якими не гребує Сам, та й все більше полюбляють чиновники, наслідуючи свого боса.

Пам’ятаю, під час однієї з виборчих кампаній один із моїх приятелів вигадав жартівливе гасло: «Если хочешь жить, как в зоне, выбирай вора в законе». Схоже, деякі гасла мають тенденцію до реалізації. І що ми отримаємо в результаті?

Швидше за все, той самий новий термін, яким збагатиться політологічна література.

Написав цей матеріал, а самого пройняв холодний піт. А раптом і справді за декілька років на головних щаблях влади посядуть особи, що керуються злодійським законом? І цей закон буде впроваджено в усій країні як норму? Що тоді буде?

Відповідь знайшлася сама по собі. Буде повна стабільність та порядок. Тобто саме те, що нинішня влада вважає своїм чи не єдиним здобутком за весь рік.

І не дивно, бо саме кримінальні авторитети забезпечують порядок та стабільність у зонах. До речі, цей досвід ще з середини 60-х років застосовується в армійських лавах. Тоді саме до армії стали брати зеків, які швидко встановили тюремні порядки, відомі нам під назвою «дідівщина». І отцям-командирам це дуже сподобалося, бо стало кому забезпечувати повну стабільність у довірених підрозділах.

Ну що ж, із деякими сторонами життя у злодійській державі ми вже знайомі.

Петро Матвієнко, заступник головного редактора харківського видання «Новий стиль»