«Петра Приведу з Тернопільщини вбила боротьба за справедливість і правду»

30 листопада 2015 року пішов з життя пішов Петро Приведа, доброволець, учасник бойових дій. Він не був поранений на фронті, жодна брудна куля не осквернила тіла Українця з великим серцем, чистою душею і безкомпромісним розумом. Його вбила вдома боротьба за справедливість і правду. Катувала довго і жорстоко. Більше п’яти місяців. І домоглась свого.
5 місяців суцільного хаосу, намагання збалансувати пережиті емоції, зламати стіну блюзнірства і неблагородності, знівелювати постійні ін’єкції байдужості, якою інфіковане суспільство. Гидке відчуття зрадливого жовтоокого зміїного погляду на собі у місцях, де шукаєш допомоги. І постійне передчуття отруйного жалючого укусу. Звідусіль. І знаєте, кусали часто: в Тернопільській обласній лікарні, в Борщівській районній лікарні, у Львівському шпиталі, в (на той час ще) Борщівському РВ УМВС, просто «доброзичливці»…
Але найбільш болючим було відношення до Петра і близьких йому людей у медичних закладах. (Не сприймайте мої слова однозначно, мова йде про конкретні персоналії, а не про весь персонал Борщівської і Тернопільської лікарень, Львівського шпиталю. Людяність ще є, просто не всі її вберегли. І до цих персоналій руки ще дійдуть, але вже руки правоохоронців та Феміди.)
Враження складалось, ніби лікарі-есесівці займаються селекцією євреїв чи циган десь в Бухенвальді. Але ж ні, українська лікарня, українські лікарі, українські пацієнти, ба навіть українське «безкоштовне» медичне обслуговування, гарантоване КУ. І навіть ще більше, «безкоштовне» медичне обслуговування учасників бойових дій по-українськи, гарантоване ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Але це вже зовсім інша історія.
Сьогодні розкажу про неафішоване. Незадовго до смерті Петра з карткового рахунку, на який надходили кошти для лікування була вкрадена кругла сума якраз одними із вищезгаданих «доброзичливців». Кошти для Петьки після кожного мого прохання у мережі та ЗМІ «стікались» зі всіх куточків України, і за це я ще раз дякую Вам, люди, ви таки чудові!
Викрадені кошти були надзвичайно потрібні сім’ї, адже по-справжньому безкоштовно Петра, як УБД так і не почали лікувати. Навіть в останній день його життя в матері за операцію взяли 5000 гривень! А були ще довгі тижні коми, коли в добу витрачалось не менше 2500-3000 гривень. Такі реалії.
Так от, виродок з Дніпра (за лексику не прошу вибачення, не бачу сенсу бути толерантнішою) викрав у сім’ї помираючого більше 10000 гривень. І впевнена, це не вперше. Далі – цікавіше. Мама Петра, Марія Петрівна звернулась з відповідною заявою до Борщівського РВ УМВСУ. І знаєте що? Доблесна Борщівська міліція сказала, що заяви писати не потрібно, немає сенсу, бо шукатимуть вони і без заяви, але це буде такий собі «висяк»! (тут хвилинка мовчання для роздумів про методи і механізми)

Марія Петрівна виклала суть справи нам, а ми в свою чергу –начальнику тернопільської поліції Олександру Богомолу. Після чого, алє-оп, виявилось, заява таки потрібна! І «висяка» не буде, бо хитнулись шальки терезів: або якісне розслідування і повернення коштів, або звільнення.
Справу відкрили. Якісною роботу звичайно не назвеш, адже я особисто 3 дні телефонувала до слідчого (не він до мене, а я до нього!), щоб не затягувати час і він зволив прийняти мої свідчення. Після того слідчий ще озвучив думку, що мама Петра сама винна у факті її пограбування, а також, що проведена ним робота не дасть результатів. І тут вже в мене запитання, то можливо це некомпетентність? Пояснюю звідки виникла така думка. Інформації, наданої слідчому було, як виявилось згодом, предостатньо: час, місто, номери телефонів і т.д. І за поданням цього ж слідчого Дніпропетровська міліція таки спромоглась знайти крадія! Зараз триває процес щодо повернення коштів сім’ї Петра. То це некомпетентність чи банальна байдужість?!
Проте в цей час начальник районного відділку Горб’як В. займається реформами! «У нашому районі фактично реформацію і реорганізацію самої міліції розпочав я. Тільки но прийшов сюди: старався очистити наші ряди від працівників, які були нечисті на руку, дозволяли собі заглянути в чарку.» – дослівно з «Галицького вісника» № 48. Аве реформатор! Це ж від кого Ви, Володимир Михайлович, ряди почистили, від «неугодних і непідвладних» Вам УБД?! Це не абстракція, а конкретні люди з конкретними іменами. Та зрештою, це на Вашій совісті і під пильним оком громадськості. Тому висновки вже варто починати робити.
Отже, хочеться подякувати тим людям, які знайшли грабіжника, бо аморальність сама собою не зникає. Значить Ваша праця допоможе комусь вилікуватись з допомогою невикрадених цим злодієм коштів. Дякую також Олександр Богомол за розуміння, співпрацю з громадськістю і просто відповідальність за свою роботу, адже, як виявилось, сьогодні вже і це рідкість. Ну і на кінець, я тішусь, і вирішила донести цей шматочок радості тим, хто переживає проблемами сім’ї Петра. Рідні несуть страшний тягар втрати. І хоч ця звістка – лише крапля в морі, та все ж для них вирішення хоча б однієї проблеми і відчуття поверненої справедливості в цьому питанні дає іскру надії! Як в Макіавеллі, ми воюємо з державою не задля війни, просто «війна – не погана справа, якщо на обладунках жевріє відблиск надії». Це війна за життя і правду, яку почав сам Петро.

Христина Яворська

 

Comments are closed.