Підбірка фільмів до Великодня

Вже близько двох тисяч років митці звертаються до образу Ісуса Христа – чоловіка, який відкрив своїй пастві заповідь “возлюби ближнього свого, як самого себе”, і був змушений померти на хресті, аби спокутувати гріхи усього людства. Впродовж століть мистецтво служило церкві, ілюструючи сцени з Євангелія та прославляючи його.

Кінокартини, зняті за євангельськими сюжетами, досить істотно відрізняються від екранізацій звичайних книжок, або ж біографій видатних особистостей. Вони не лише зачіпають універсальні світоглядні питання, але ще й свідчать про самого кінорежисера, який знайшов у образі та словах Ісуса щось суголосне власним поглядам.

Прикметно, що найбільш резонансні картини з християнської тематики знімали кінематографісти, виховані у католицькій традиції. Католицизм вимагає від вірянина не тільки духовної участі в релігійних практиках, але злиття зі вченням на тілесному, буденному рівні.

Пишнота католицьких ритуалів поєднується із кривавими сценами Страстей Христових, а численні заборони стають причинною виникнення найдивніших перверсій. Це поєднання сліпої віри із тілесністю, піднесеного пафосу праведників із відвертою ницістю грішників і відрізняє майже всі фільми, які ми пропонуємо вам переглянути до Великодня.

Зрештою, історія Ісуса, який приніс новий Закон, але був зраджений і несправедливо розіп’ятий, завжди хвилюватиме людей – як віруючих, так і атеїстів. А його чудесне воскресіння, яке ми і святкуватимемо незабаром, засвідчує, що справжня віра здатна подолати навіть смерть.

1.”Ісус із Назарету” (1977)

Італійський кінорежисер Франко Дзеффіреллі відомий ще й постановками знаменитих опер. Його завше приваблювали величні сюжети світової класики, зокрема, він ставив Шекспіра, і найвідоміша з цих постановок – “Ромео та Джульєтта” – принесла йому всесвітню славу. Народжений у столиці мистецтв Флоренції, Дзеффіреллі завше відчував свою спорідненість із майстрами Ренессансу, а його стиль відзначали яскравість та пишнота.

Стрічка “Ісус із Назарету” справляє незабутнє враження майже оперною грандіозністю постановки, кількістю задіяних зірок та напруженістю емоцій. У цій чотирисерійній картині зібралися найзнаменитіші актори сімдесятих років: Роберт Павел, Пітер Устінов, Олівія Хассей, Енн Бенкрофт, Джеймс Мейсон, Лоуренс Олів’є, Род Стайґер, Клаудіа Кардінале та інші.

Дзеффіреллі майже дослівно переказує Євангеліє, і не виходить за межі традиційного для католицизму образу Ісуса. Втім, він дозволяє собі дещо вільніше трактувати мотиви апостолів, примушуючи їх постійно вагатися у правильності вибраного ними шляху.

У стрічці Дзеффіреллі вчення Ісуса протистоїть не тільки застарілому Закону лицемірних храмових священиків, але й радикалізму зелотів-революціонерів, які намагаються здобути незалежність Ізраїлю шляхом кривавого повстання. За версією режисера, до зелотів належав і зрадник Юда Іскаріот, і сумнозвісний Варрава, якого зрештою відпустить Пілат, ніби роблячи символічний вибір на користь насилля.

Діву Марію у фільмі зіграла акторка Олівія Хассей. Їй вдалося передати наївність і чистоту юної Марії, а також мудрість Марії зрілої. Хассей настільки вжилася у роль, що впала у справжній транс під час зйомок сцени Благовіщення, а коли знімали епізод розп’яття, ридала перед камерою у справжньому, а не в удаваному розпачі. Зрештою, ця сцена стала однією з найбільш сильних у картині.

2.”Ісус із Монреаля” (1989)

Канадський режисер Денні Аркан ще наприкінці 1970-х зажив у рідному Квебеку слави “незручного” режисера, готового із відвертістю демонструвати і нелегкий побут працівників текстильної фабрики, і занепадницьке існування місцевих інтелектуалів, а також викривати соціальні проблеми своєї провінції.

У картині “Ісус із Монреаля” йдеться про молодого актора Даніеля Коломба, який на замовлення католицького священика повинен поставити містерію про життя Ісуса. Працюючи над п’єсою, Даніель стикається із різними поглядами на особистість Христа – від наукових, до апокрифічних – і будує свій спектакль як діалог між різними традиціями та культурами.

Він збирає театральну трупу з кількох маловідомих акторів, які стають послідовниками його творчого методу. Містерія має шалений успіх, проте замовник не вдоволений результатом, адже дійство суперечить догматам католицької церкви. Він повідомляє про “неканонічну” виставу своєму начальству, яке вимагає скасувати спектаклі. Та Даніель наказує своїм послідовникам зіграти містерію без згоди церковників.

Денні Аркан, вочевидь, використав свій досвід перебування у єзуїтській школі та навчання на історичному факультеті Монреальського університету. Картина змальовує життя сучасного Христа, із усіма необхідними для цього атрибутами – новим революційним вченням, послідовниками, своєрідним вигнанням торгівців із храму, зрадою, найсправжнісіньким розп’яттям та символічним воскресінням.

3. “Пілат та інші” (1972)

Польський режисер Анджей Вайда зняв цей фільм для німецького телебачення. Прем’єра стрічки відбулася якраз напередодні Пасхи, тож вона отримала другу назву – “Картина до Страсної П’ятниці”. Втім, у рідній Польщі картину довго не хотіла пропускати цензура.

У цій стрічці Вайда переносить на екран глави із булгаковського “Майстра та Маргарити”, присвячені Ієшуа Ґа-Ноцрі, зосереджуючись на його розмові із Понтієм Пілатом. Він намагався передати самотність цих двох людей, яких доля несподівано звела разом. Ієшуа залишався сам і за життя, і у момент смерті. А Пілат був змушений стратити людину, з якою він вперше захотів розділити своє життя. В основному дотримуючись сюжетної канви роману, Вайда зняв свій фільм у цілком сучасних декораціях, наповнивши їх недвозначними алегоріями.

У вступі до картини Вайда грає роль журналіста і бере “інтерв’ю” в барана, який заманює овець на бійню. Осучаснені і деякі сцени з Євангелія. Скажімо Юда – красень-брюнет у білому костюмі – телефонує священикам, аби виказати Ієшуа, і отримує свої тридцять срібняків прямо з телефонної слухавки, суд над Ґа-Ноцрі, так само як і розп’яття, відбувається під пильним оком туристів. А сама Ґолґофа знаходиться біля автомобільної траси.
Вайда знімав свій фільм у Німеччині, і для палацу Пілата він обрав замок у Нюрнберзі, зі стін якого Гітлер колись проголошував свою промову на з’їзді НСДАП. Режисер згадував, як його вразило усвідомлення того, що тисячолітній Рейх, який мав стояти вічно, вже давно загинув, а вони, поляки, приречені на загибель за нацистського панування, знімають кіно на його руїнах.

4. “Страсті Христові”(2004)

Стрічка американця Мела Ґібсона викликала справжній скандал 2004 року. Фільм присвячений останнім дванадцятьом годинам, які передували розп’яттю Ісуса Христа, і сповнений найвідвертіших сцен катувань. Ґібсон намагався створити не просту ілюстрацію новозаповітніх подій, але детальну реконструкцію того, “як було насправді”, тож зняв свою картину арамейською, латинською та гебрейською мовами, якими розмовляли сучасники Христа.

Проте єрусалимський простолюд, який засудив Ісуса, зображений настільки відразливим, що Мела Ґібсона неодноразово звинувачували у антисемітизмі. Втім, Папа римський Іоанн Павло Другий благословив картину, і завважив, що вона допоможе розповсюдженню християнства у світі. Проте деякі католики були переконані, що стрічка спотворює церковне вчення, адже базується не на Євангелії, а на екстатичних текстах релігійних містиків.

Та для Ґібсона це була дуже симптоматична картина. Він походить з родини католика-консерватора, який у свій час не сприйняв пом’якшення церковних устоїв та виступав проти зняття з євреїв відповідальності за смерть Ісуса. Зрештою, Ґібсон завше знімав фільми про героїв, які досягли величі саме через страждання, а муки Христа у його картині є найвищою жертвою, принесеною заради віри.

5. “Остання спокуса Христа” (1988)

Під час сорокаденного перебування в пустелі Ісуса кілька разів спокушував Диявол, проте він вистояв і повернувся до своїх учнів. Переможений Сатана обіцяв повернутися і спокусити Христа ще раз. І він вибрав вдалий момент для своєї помсти – під час розп’яття на хресті. Ісус зміг відректися від грошей та влади, але не мав сили відмовитися від дому та родини.