Постмодерний перформенс Юрія Андруховича, або «…знову кур*а радіо, телебачення кур*а преса…»
Юрій Андрухович для мене, то як сестри Бронте для британців. Тому, коли в програмці Форуму, а це, скажу я Вам, книжечка на 200 сторінок, я надибала музично-поетичний перформенс корифея українського постмодернізму, не було жодних сумнівів у тому, що я його таки відвідую.
Дійство відбувалось в музичній академії імені Лисенка у четвер 12 вересня. Актовий зал був повністю заповнений, переважно молодими людьми. І тут почалося:
«Я заборонив би дням, щоб минали без тебе,
їх підсумок жалюгідний – ти не приходиш,
тебе немає вранці навіть у жодному дзеркалі,
ти не приходиш опівдні…
…що маю робити поміж полуднем і вечором?» – мій улюблений. «Without You» – у виконанні Мертвого Півня можу слухати місяцями, а у виконанні Андруховича, та це улюбленою солоденькою німецькою… думаю не треба казати, який я пережила катарсис.
Протягом вечора можна було послухати не лише вірші під супровід живої музики (Андрухович привіз з собою двох швейцарських музикантів-віртуозів, дует «Вервольф Сутра» , піаністку – Веру Каппелер та Петра Комрадіна Цутмора), а й послухати лемківських пісень, які співав письменник.
Деколи Андрухович штурмував глядачів такою літературно-музичною формою, що вони тікали подалі, однак справжні поцінувачі мистецтва досиділи до кінця і отримали бажані емоції, а також знимки – автографи від улюбленого письменника.
Нажаль, Юрій Андрухович відмовився від інтерв’ю, але думаю, що людина його рівня може дозволити мати такі примхи, але , я його коли – небудь таки дістану =)
І на кінець ще один уривок з улюбленого віршика:
Любовний хід по вулиці радянській
це хід весняних звірів це парад лемурів
мальовані роти палкіші свіжих ран
це час коли жага струмує навіть з мурів
це марш нагрітих тіл жагучих мов коран
це танці потіпах під солодовим небом
ясновельможна кров темніє мов чифір
дівчата з мед училищ пахнуть млосно медом
прозорі наче спирт летючі мов ефір…
Текст, фото: Анна-Лілія Кокора
Коментарі вимкнені.