Постмодерний перформенс Юрія Андруховича, або «…знову кур*а радіо, телебачення кур*а преса…»

Юрій Андрухович для мене, то як сестри Бронте для британців.  Тому, коли в програмці Форуму, а це, скажу я Вам, книжечка на 200 сторінок, я надибала музично-поетичний перформенс   корифея українського постмодернізму, не було жодних сумнівів у тому, що я його таки відвідую.

Дійство відбувалось в музичній академії імені Лисенка у четвер 12 вересня.  Актовий зал був повністю заповнений, переважно молодими людьми. І тут почалося:

«Я заборонив би дням, щоб минали без тебе,

 їх підсумок жалюгідний – ти не приходиш,

 тебе немає вранці навіть у жодному дзеркалі,

 ти не приходиш опівдні…

 …що маю робити поміж полуднем і вечором?» – мій улюблений.  «Without You» – у виконанні Мертвого Півня можу слухати місяцями, а у виконанні Андруховича, та це улюбленою  солоденькою німецькою… думаю не треба казати, який я пережила катарсис.

 

Протягом вечора можна було послухати не лише вірші  під супровід живої музики (Андрухович привіз з собою двох швейцарських музикантів-віртуозів,  дует «Вервольф Сутра» , піаністку – Веру Каппелер та Петра Комрадіна Цутмора), а й послухати лемківських пісень, які співав письменник.

Деколи  Андрухович штурмував глядачів такою літературно-музичною формою, що вони тікали подалі, однак справжні поцінувачі мистецтва досиділи до кінця і отримали бажані емоції, а також знимки – автографи  від улюбленого письменника.

Нажаль, Юрій Андрухович відмовився від інтерв’ю, але думаю, що людина його рівня може дозволити мати такі примхи, але , я його коли – небудь  таки дістану =)

І на кінець ще один уривок з улюбленого віршика:

 Любовний хід по вулиці радянській

 це хід весняних звірів це парад лемурів

 мальовані роти палкіші свіжих ран

 це час коли жага струмує навіть з мурів

 це марш нагрітих тіл жагучих мов коран

 

 це танці потіпах під солодовим небом

 ясновельможна кров темніє мов чифір

 дівчата з мед училищ пахнуть млосно медом

 прозорі наче спирт летючі мов ефір…

 

                                                                                                                 Текст, фото:  Анна-Лілія Кокора

Коментарі вимкнені.