RIY Vancouver: як українська громада Канади підтримує фронт, полонених і пам’ять про війну
Тернополянин Олександр Воробець уже понад 11 років живе у Канаді. Військовий медик, волонтер, один із лідерів української громади у Ванкувері, він разом із командою RIY Vancouver щодня працює для підтримки України – від тактичної медицини й медевакуаційних авто до маскувальних сіток та інформаційних акцій.
Його історія – це не лише про волонтерство. Це історія про пам’ять поколінь, боротьбу за Україну за тисячі кілометрів від дому та людей, які не дозволяють світу забути про війну.
«Мій дід приїхав до Канади ще у 1921 році»
Олександр народився на Тернопільщині та жив у Тернополі. До Канади остаточно переїхав у 2015 році, хоча зв’язок із цією країною мав давно.
«Мій дідусь вперше приїхав до Канади ще у 1921 році. Працював тут до 1936 року, заробив гроші, повернувся додому, купив землю на Вишнівеччині. Був господарем, мав коней, землю, людей наймав на роботу. Але у 1939 році прийшли “визволителі” – і все відібрали», – пригадує чоловік.
У 1999 році до Канади переїхав його батько, а згодом і молодший брат. Сам Олександр ще довго жив між двома країнами, щороку навідуючи рідних. Остаточне рішення про переїзд ухвалив після особистої життєвої кризи.
Волонтерський шлях Олександра Воробця розпочався ще у 2014 році, коли його друзі пішли воювати. Тоді він почав допомагати військовим, переселенцям та дітям-сиротам, поступово вибудовуючи мережу контактів серед волонтерів і військових.
«Моє життя у 2022 році зупинилося»
Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році, каже чоловік, стало моментом, після якого життя змінилося назавжди.
«Моє життя не змінилося – воно зупинилося у 2022 році. Зупинилося серце, зупинилося дихання. Це було не стільки шоком, скільки усвідомленням, що попереднього життя більше не буде», – згадує Олександр.
На той момент поруч із ним у Канаді був його друг – тернополянин, випускник Тернопільського медичного університету Віталій Кубацький, який отримав канадську ліцензію лікаря.
У ніч, коли почалися перші ракетні удари по Києву, вони обоє не спали й стежили за новинами з України.
«Мені зателефонував друг і сказав: “Саша, Київ почали обстрілювати ракетами”. І тоді я зрозумів, що повернення до попереднього життя вже не буде», – каже він.
Саме тоді вони вирішили діяти.
«Я – колишній військовий медик, Віталій – лікар. Ми одразу зрозуміли, що маємо допомагати хлопцям з медициною», – розповідає волонтер.
У перші дні повномасштабної війни, згадує Олександр, панував хаос: великі волонтерські штаби не відповідали, інформації бракувало, а потреби фронту були величезними.
Тоді вони почали самостійно шукати та закуповувати необхідне – аптечки, гемостатичні засоби, турнікети, рації.
Перші закупівлі стартували вже 25 лютого 2022 року, а в середині березня перші посилки почали надходити в Україну.
Особливо гостро тоді стояла потреба у зв’язку для військових. Рації закуповували у Торонто через китайського постачальника.
«Продавець навіть здивувався, навіщо стільки рацій. Коли почув, що це для України, сказав, що їм заборонили продавати таке в Україну. Це були перші дні війни, і я дуже добре це пам’ятаю», – каже Олександр.
Тоді частину рацій передали новосформованому батальйону територіальної оборони Тернопільщини, іншу – 72-й бригаді, яка тоді боронила Київ та Київську область.
Згодом волонтери почали спеціалізуватися саме на тактичній медицині.
«Ми почали співпрацювати з постачальниками, які забезпечують підрозділи Міністерства оборони США та поліцію. Отримали доступ до якісних кровоспинних засобів і турнікетів», – розповідає він.
За словами Олександра, тоді один бинт Combat Gauze коштував близько 36 доларів США, а якісні турнікети були справжнім дефіцитом.
«Ми зрозуміли, що мусимо говорити про Україну тут»
Спочатку волонтерський проєкт Олександра Воробця та його однодумців мав назву Save Ukrainian Soldier. Саме під такою назвою вони почали допомагати українським військовим у перші дні повномасштабної війни.
«То перша назва. Ми назвали цей проєкт Save Ukrainian Soldier. Це був просто волонтерський проєкт. А RIY Vancouver з’явився пізніше, коли до нас почало долучатися багато людей, які хотіли волонтерити та допомагати», – розповідає Олександр.
За його словами, команда формувалася поступово.
«Я не можу сказати, що люди почали долучатися одразу масово. Все відбувалося поступово. Зараз у нас понад 20 активних волонтерів – це люди, які постійно беруть участь у всіх наших проєктах», – каже він.
До діяльності організації долучаються не лише українці.
«Не тільки українці. У нас дуже широкий напрямок діяльності. Крім допомоги Україні, ми створили ще окремий партнерський проєкт», – пояснює волонтер.
Йдеться про організацію UA Rally, яку заснували учасниці команди RIY Vancouver. Активісти регулярно проводять інформаційні акції у різних містах Канади – у Ванкувері, Коквітламі, Бернабі та Нью-Вестмінстері.
«Вони щовихідних проводять мітинги у центрах міст. Показують, що війна в Україні триває, що гинуть люди, що українські військові перебувають у полоні, що українських дітей викрадає росія. Ми постійно нагадуємо про це канадцям», – говорить Олександр.
За його словами, учасники акцій виходять на центральні площі навіть тоді, коли це фізично важко чи бракує часу.
«Маємо бажання чи можливість у неділю йти – ми йдемо. Стоїмо з плакатами, люди підходять, читають, запитують, донатять. Так це і працює», – каже він.
Олександр зазначає, що канадці здебільшого реагують на такі акції доброзичливо.
Особливо багато людей вдається охопити під час заходів у центрі Ванкувера, неподалік міжнародного пасажирського порту.
«Там дуже багато людей з усього світу – австралійці, люди з Азії, Латинської Америки. Це стратегічне місце, де постійно великий потік людей», – пояснює волонтер.
Водночас він переконаний, що Україна сьогодні програє росії в інформаційній боротьбі за кордоном.
«Буду відвертий – ми дуже слабо висвітлюємо те, що відбувається в Україні. росія веде агресивну інформаційну політику по всьому світу. Частина людей, які симпатизують росії, щиро вірять у російську пропаганду про “боротьбу з нацизмом”. І тому ми мусимо робити свою роботу тут, на місці», – говорить Олександр.
Попри це, підтримку канадського суспільства волонтери відчувають постійно.
«Однозначно відчуваємо підтримку канадців. Я би хотів, щоб людей долучалося ще більше, але навіть зараз це багато хороших людей, які розуміють, що відбувається. Вони розуміють, що це не просто війна України й росії – це протистояння диктатури і демократії», – каже він.
На його думку, багато канадців усвідомлюють глобальні наслідки війни.
«Багато людей розуміють: якщо, Боже, Україна програє цю війну, це матиме наслідки для всього світу», – додає волонтер.
«Ми бачимо, як російська пропаганда працює навіть у Канаді»
Олександр Воробець каже, що російська громада у Ванкувері здебільшого сформована навколо російських православних церков. До останнього часу, за його словами, вони не проводили публічних заходів чи акцій.
«До 2025 року вони сиділи тихо. Не робили мітингів чи якихось громадських заходів», – розповідає він.
Ситуація, каже волонтер, почала змінюватися після приїзду до одного з російських монастирів нового настоятеля з росії.
«З його появою відновилися всі ці “безсмертні полки”. Було видно, що прийшла нова координація. Це виглядало не як ініціатива окремих людей, а як організована робота», – говорить Олександр.
За його словами, навколо таких акцій працює ціла система координації.
«Є люди, які займаються організацією на місцях: роблять оголошення, збирають людей, формують групи. Це все робиться за тими ж шаблонами, які росія використовує по всьому світу», – каже він.
«Я просто бачу цю роботу і спостерігаю за нею. Вони почали піднімати голову», – додає Олександр.
За його словами, у 2025 році у Ванкувері відбувся перший за роки повномасштабної війни марш «безсмертного полку», а цього року російська громада намагалася провести ще одну подібну акцію.
«І трошки ми їм помішали», – каже він.
Олександр переконаний, що українці за кордоном повинні відкрито говорити про війну та злочини росії, адже інформаційна боротьба триває не лише в Україні, а й у світі.
«росія дуже агресивно працює в інформаційному просторі. І якщо ми не будемо говорити правду про війну, про викрадених дітей, про злочини росії, то російська пропаганда буде заповнювати цей простір своїми наративами», – наголошує волонтер.
«Головне – щоб світ не втомився від України»
Олександр Воробець переконаний: українці за кордоном мають постійно нагадувати світові про війну та необхідність підтримки України.
«Я завжди кажу: де б ми не були, в яких би контактах не перебували – з владою, політиками чи громадськими організаціями – ми повинні говорити про Україну. Будучи вже громадянином Канади, я при кожній можливості прошу тільки про одне: не забувати про допомогу Україні», – говорить він.
За словами волонтера, під час зустрічей із політиками українська громада насамперед порушує питання підтримки українців та української армії.
«Ми тут виживемо, ми тут справимося. Головне – щоб не зупинялася допомога Україні», – наголошує Олександр.
Він каже, що українська громада Канади постійно працює над тим, аби тема війни залишалася у фокусі уваги канадського суспільства та влади.
«Дякувати Богу, є дуже багато людей і організацій, які роблять величезну роботу. Той самий Конгрес українців Канади – це дуже сильна організація. Є багато інших українських спільнот, які постійно тримають українське питання в тонусі», – розповідає він.
За словами Олександра, завдяки цій роботі тема України постійно звучить на різних рівнях влади.
«Українське питання постійно звучить у парламенті, на рівні федерального уряду, на рівні провінційних урядів. І це дуже важливо», – каже він.
Окремо волонтер згадує про ініціативу встановлення у Ванкувері пам’ятника жертвам Голодомору 1932–1933 років.
«Нещодавно у Ванкувері розглядали питання встановлення пам’ятника жертвам Голодомору. Цим займалися Конгрес українців Канади та інші українські організації», – розповідає Олександр.
Під час голосування у міській раді Ванкувера майже всі депутати підтримали цю ініціативу.
«Проти проголосував лише один депутат, якого тут вважають проросійським. Усі інші підтримали встановлення пам’ятника», – каже волонтер.
За його словами, зараз проєкт уже переходить у практичну площину.
«Пам’ятник буде встановлений біля мерії Ванкувера. Це буде копія відомого меморіалу “Дівчинка з колосками”. І для нас це дуже важливо», – додає Олександр Воробець.
Олександр Воробець каже, що одним із ключових партнерів волонтерського проєкту стала Українська греко-католицька церква у Нью-Вестмінстері.
«Коли ми почали проєкт у 2022 році разом із Віталієм Кубацьким, нас дуже підтримала Українська греко-католицька церква в місті Нью-Вестмінстер. Дуже багато роботи взяв на себе настоятель – отець Михайло Озорович. І вся громада єпархії також включилася в допомогу», – розповідає він.
За словами волонтера, основний напрямок роботи – тактична медицина та забезпечення військових.
«Ми не передаємо готові аптечки. Ми передаємо комплектуючі, а формують аптечки вже в Україні. Це безперервний процес – закупівля, логістика, доставка», – пояснює Олександр.
Йдеться про професійне медичне оснащення, яке рятує життя на фронті.
«Ми закуповуємо оклюзійні наліпки, ізраїльські бандажі, декомпресійні голки, назофарингіальні трубки, тазові турнікети. Останні – дуже важливі, бо вони фактично рятують життя при важких пораненнях та високих ампутаціях», – каже він.
За приблизними підрахунками команди, лише у перерахунку на індивідуальні аптечки волонтери передали вже понад 20 тисяч комплектів.
Окрім медицини, організація активно допомагає технікою та обладнанням.
«За останні два роки ми передали близько 15 автомобілів для медичної евакуації. Передали сотні дронів – термальних, звичайних, FPV. Я навіть не рахую, скільки саме FPV-дронів було передано», – розповідає волонтер.
Також на фронт регулярно відправляють тепловізори, приціли та іншу дороговартісну оптику.
«Це і тепловізійні приціли, і снайперська оптика, і тепловізори. Дуже багато такого обладнання вдалося передати військовим», – каже він.
З часом команда RIY Vancouver почала змінювати формат благодійних зборів.
«Ми зрозуміли, що люди хочуть не просто задонатити гроші. Вони хочуть бути частиною чогось живого, цікавого, теплого. Тому почали організовувати фестивалі, пікніки, великі зустрічі», – розповідає Олександр.
Так з’явилися масштабні благодійні події у різних локаціях Британської Колумбії.
«Ми проводили заходи навіть на Океанській затоці. За один вечір тоді вдалося зібрати кошти на автомобіль для військових», – згадує він.
Автомобілі для фронту волонтери купують у Європі.
«З Канади дуже складна і дорога логістика. Це просто економічно невигідно. Тому авто купуємо вже в Європі й звідти передаємо в Україну», – пояснює Олександр.
Одним із найуспішніших форматів стали благодійні вечори на виноградниках «Простонебець».
«Мій друг і кум працює головним технологом на виноробні. І ми почали проводити заходи просто неба – на виноградниках. Це вечір, захід сонця, музика, свічки, тематична кухня. Людям це дуже подобається», – каже він.
Команда активно співпрацює й з українськими культурними організаціями Канади.
«Маємо партнерство з Ukrainian Culture Society та Іриною Мітнович. Разом робимо тематичні заходи, придумуємо нові формати, щоб залучати людей», – розповідає волонтер.
Одним із наймасштабніших заходів став пікнік AfterPaska.
«Це була ідея великої зустрічі після зими – з конкурсами борщу та вареників, музикою, сувенірами, українською кухнею. Люди хотіли просто бути разом і допомагати Україні», – каже Олександр.
Важливу роль у благодійних аукціонах відіграє співпраця з українськими художниками.
«Ми давно співпрацюємо з Олесею Гудимою. Вона дозволила використовувати свої роботи для друку принтів і футболок. Її творчість дуже автентична, дуже особлива, і людям це подобається», – говорить він.
Також до проєкту долучився художник Іван Марчук.
«Ми зустрічалися з ним у Відні. Він передав свої принти та книги з автографами. Їх продавали на аукціонах і розіграшах. І це також допомогло зібрати великі кошти для допомоги фронту», – розповідає волонтер.
Також команда співпрацює з Сергієм Жаданом та Василем Шкляром, які передають багато книг з автографами.
«Ми допомагаємо тим, хто рятує країну»
Сьогодні команда RIY Vancouver працює напряму з кількома волонтерськими штабами в Україні.
«Маємо три основні штаби – у Львові, Одесі та Кременчуці. Найбільш активно зараз працюють Кременчук і Одеса. Наші постійні партнери – Сергій Буковський і Марина Пилипенко», – розповідає Олександр Воробець.
Саме на базі цих штабів формуються тактичні аптечки для військових.
«Ми закуповуємо все необхідне, усе приходить туди, а вже на місці жінки та спеціалісти формують аптечки. Сьогодні можуть зробити 50 аптечок, завтра – 30, післязавтра – ще 100», – каже він.
Частину необхідних засобів волонтери принципово закуповують саме в Україні.
«Ми підтримуємо українського виробника, щоб гроші залишалися в Україні й працювали на економіку», – пояснює волонтер.
За словами Олександра, команда перейшла на перевірене українське спорядження.
«Ми повністю перейшли на українські турнікети “Січ”. Ті самі американські Combat Gauze замінили українським “Кровоспасом”, який зараз має назву Bloodstopper», – говорить він.
Також в Україні шиють частину спорядження для аптечок.
«Підсумки для аптечок відшивають швеї в Одесі. Частину комплектуючих купуємо в українських аптечних мережах», – додає Олександр.
Окремо волонтери комплектують аптечки спеціальними таблетками для очищення води.
«Це канадські військові таблетки. Одна таблетка очищує до 20 літрів води. Якщо військовий опинився у важких умовах, він може набрати воду навіть із калюжі чи ставка й за годину отримати питну воду. Це дуже важливо», – пояснює він.
Роботу організації вже неодноразово відзначали на державному рівні.
«Наша команда має відзнаки від Міністерства оборони, від бойових підрозділів. А нещодавно ми отримали відзнаку Міністерства закордонних справ “Бурштин у серцях”», – розповідає Олександр.
Окремим напрямком роботи RIY Vancouver стало виготовлення маскувальних сіток.
«Цей проєкт ми почали трохи більше року тому. Ним займаються чотири дівчини, які окремо збирають кошти на матеріали», – каже він.
Для зборів використовують благодійні розіграші та продажі сувенірів.
«Розігруємо принти, футболки, постійно долучаємо роботи Олесі Гудими», – розповідає волонтер.
Самі сітки виготовляють у співпраці зі штабом у Кременчуці.
«Ми купуємо основу для сіток, тканини різних кольорів – залежно від сезону і напрямку фронту. Бо кожна місцевість має свої кольори маскування», – пояснює Олександр.
До плетіння сіток постійно долучаються десятки жінок.
«До 30 жінок приходять і плетуть ці сітки. І спільними зусиллями нам уже вдалося виготовити понад 20 тисяч погонних метрів маскувальних сіток. Якщо рахувати в площі – це приблизно 25 тисяч квадратних метрів», – каже він.
За словами волонтера, результат цієї роботи вони бачать безпосередньо на фронті.
«Ми отримуємо фото від військових, де FPV-дрони просто заплутуються у сітках і не долітають до позицій. Хлопці пишуть нам: “Дякуємо, ваші сітки врятували нам життя”. І це, мабуть, найважливіше», – говорить Олександр Воробець.
На питання про мотивацію Олександр відповідає коротко, але емоційно.
«У мене є футболка, яка для мене дуже важлива. На ній – портрети моїх друзів, які загинули на війні. І ще дуже багато моїх друзів продовжують служити. Я не хочу, щоб на цій футболці з’являлися нові обличчя. Це, мабуть, моя найбільша мотивація», – говорить волонтер.
Спілкувалася Надія Греса
