Принадливий Тернопіль. Дільниця Паркова

Люблю пройтися від залізничного вокзалу до Старого парку, звертаючи в різні вулички, закапелки та двори.

Тут багато намішано – поруч/замість/поверх старої забудови щось модерне, а десь острівці цілком автентичного. Дільниця «Паркова» місцями дуже і дуже музейна, а місцями хаотична забудова. За звичкою на погане заплющую очі та вибираю тільки те, що до душі.

А до душі одно- й двоповерхові будиночки, старі брами та вікна, двері, виноград, що буя.

І атмосфера перебування в маленькому місті, де все підкорюється своєму, автономному часові, на який, логічно, впливає, забудова. Час зачіпляється за всі ті бадилля минулого, застоюється та вповільнюється. Настояний на згуках ворон та колії, тут він інший.

І пригадується Жаданове: «На будинку з’являються знаки часу. //З коливанням води і горінням гасу // надається можливість з відстані кроку // відчувати на дотик перебіг року…»

Десь так.

Анна Золотнюк.