“Офіційний день зарплати в Ірландії – четвер”, — тернополянка Оксана Кокайло про досвід життя за кордоном

Кілька років тому тернополянка Оксана Кокайло відчула, що у Тернополі їй замало простору. Вирішила виїхати до батьків в Ірландію. Нині вона сертифікований медіатор, учасниця групи дослідників при одному з ірландських університетів, відкриває нові горизонти, пізнає незнаний раніше світ. Про деталі життя в Ірландії Оксана люб’язно погодилася розповісти читачам “Погляду”.  

Щоб покинути Україну, був комплекс факторів

Рішення переїхати прийняла влітку 2013-го, коли перебувала на чергових канікулах в батьків у Дубліні. Через рік (у 2014-му) подала документи на Магістерську програму із Dispute Resolution (Вирішення спорів, спеціалізація медіатор, переговори).

Що стало причиною? Комплекс факторів, напевне.

Я почала подорожувати з 19 років.

Вищу освіту здобувала в Українському Католицькому університеті – дуже західному зразку освітнього закладу, без “рядянської закалки”. Коли після навчання повернулася в Тернопіль у 2009 р., відчула брак простору. Думаю, що цей “колективний депресняк” і менталітет постійного ниття особливо вплинули на моє рішення.

̶”̶Ж̶и̶т̶т̶я̶ ̶з̶а̶ ̶с̶ц̶е̶н̶а̶р̶і̶є̶м̶”̶

Не хочу робити узагальнень і не претендую на абсолютну істину, але в Україні, особливо в її західній частині, існує певний потяг до “життя за сценарієм”. Вийти заміж в Х віці, після цього одразу народити дітей, бо ж старієш і далі “як книжка пише”.

Мені потрібно було більше простору і я його отримала! Дублін став тим місцем з якого не шукаю шляхів поїхати.

Ірландці дуже laid back

Після переїзду змінилося дуже багато. Тут люди живуть і насолоджуються, стараються бачити у всіх подіях fun і задоволення. Жити в конкретному моменті. Ірландці дуже laid back (“на розслабоні”), туті без чаю з молоком не починають жодної справи.

А ще навчилася позитиву і розширила горизонти.

Освіта дала можливість розвиватися професійно. Я стала сертифікованим медіатором Ірландії і належу до групи дослідників при одному з ірландських університетів, яка спеціалізується на вивченні конфліктів у робочому колективі та пошуку шляхів їх вирішення за допомогою медіації. Моя стаття на цю тематику вийшла в академічному часописі.

Відчуття потрібності

В Ірландії я відчула себе потрібною. Величезна підтримка тутешніх колег і друзів “зробила свою справу”. Горизонти і можливості – колосальні, змога бачити свій розвиток у професійному сенсі розправляє крила.

З матеріальної точки зору, звісно, тут теж набагато легше. Приміром, не потрібно відкладати місяцями на нову пару джинсів чи пальто. Хоча з іншого боку, життя тут дороге (особливо рента за житло) і не таке легке, як може здатися на перший погляд.

Чітко відрізняє життя в Україні і в Ірландії впевненість у завтрашньому дні, доступність планування майбутнього. Для психологічного спокою це дуже важливий фактор.

Повага приватного простору

В Ірландії повага приватного простору кожної особистості – першочергова. Якщо люди домовляються про зустріч, то попереджають за тиждень, а той раніше.

Поганим тоном вважається дзвонити/писати смс і контактувати, якщо ти не є близьким членом родини і best friend. Все неофіційне і офіційне спілкування відбувається через e-mail. Скажімо, я хочу піти на lunch із однією зі своїх колег, то буду домовлятися про зустріч через електронну пошту.

Якщо говорити про “прийти в гості”, то очевидно, що ніхто ні до кого не ходить без попередження, навіть родичі, кузени.

Кавомани і книголюби

Люди тут люблять проводити час в кав’ярнях на самоті із свіженькою газетою і кавою. Ірландці – страшенні кавомани і книголюби. Вони багато читають і купують книжки та відвідують book clubs. Існуює велике різноманіття клубів за інтересами і віком: walking clubs – група незнайомців збирється на довгі прогуляники на вихідних, а потім ідуть на ланч; movie clubs – перегляд фільму і обговорення за вечерею; running clubs – ранкові пробіжки і ланч чи кава. Ірландці дуже люблять спілкуватися і знайомитися із новими людьми, тому таких клубів є безліч.

Ірландська кухня: картопля їхнє все

Традиційна кухня схожа на українську. Картопля їхнє все. Вони її їдять багато, особливо взимку. Картопля фрі та риба, баранина із м’ятою картоплею і овочами, різноманітні карі та паста. Їдять також багато овочів, фруктів і знежирених продуктів.

Чай-чай-чай з молоком, без нього не робиться жодна робота і не починаються зустрічі. Його тут традиційно називають a cuppa tea.

Офіційний день зарплати в Ірландії – четвер

Відпочивають ірландці в пабах. П’ють багато алкоголю вдома й поза ним. Чого тільки вартий знаменитий Guinness!

Офіційним днем зарплати в Ірландії вважається четвер (тут щотижнева зарплата), тому паби заповнені вже з четверга і на весь weekend.

На вихідних майже весь час присвячується сім’ї, тоді ірландці їдуть в гори (Дублін оточений горами і мальовничі Wicklow mountains знаходяться недалеко від міста) або на море.

Як вдягаються ірландці

Одягаються зі смаком і досить просто (не кажу про всіх, але про більшість). Дамочок на підборах, в стразах та із вибіленим волоссям не побачите. Якщо і побачите, то вони не ірландці, і дуже ймовірно, що десь із наших країв – зі Східної Європи.

Сукня із класичними чорними nike вважається нормою.

Чоловіки слідкують за собою і різниця, порівняно з українцями, буде разючою. Хоча, я вже 2,5 роки не була в Україні, то, може, сталося диво.

Що тернопільського все-таки бракує? Можливо, буде важко повірити, але я намагалася віднайти, те чого бракує і… не знайшла. Ні за чим не сумую і не шкодую. Насолоджуюся життям і свободою! Чого і всім бажаю!

Спілкувалася Ірина Юрко.