100-літні вишиванки і «стефаниківські історії» представили в тернопільському університеті

Вчора в читальному залі науково-технічної бібліотеки Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя відкрили фотовиставку та показали колекції старовинного українського одягу. Раритетний вишитий одяг, рушники, чорно-білі фотографії, історичні довідки підготували викладачі університету, а студенти допомогли в демонстрації.

Імпровізованим подіумом, встеленим сіном, пройшли студентки в вишиванках, а хлопці представили чоловічі вишиті сорочки.

Цікавими були історичні довідки про світлини чи предмети гардеробу, представлені в експозиції. Зокрема Наталя Гавдида прокоментувала світлину кінця 20-х рр. ХХ ст.: “Параскевія Процишин з с. Ішків Козівського району була закохана у вишивання. Вона була найвитонченішою модницею на селі. Візерунків ніколи не копіювала, їх вимальовувала багата уява жінки, а півонії за вікном підказували, які кольори ниток купувати на ярмарках. Своєю посидючістю і внутрішнім спокоєм підкорювала найскладніші техніки. Квітчаста сорочка і фотокартка – світлий спогад Дмитра Процишина про добру матір. Ця вишиванка ввібрала в себе пам’ять віків, ставши місточком між матір’ю й сином”.

– Ці обруси, рядна, рушники вишивали сестри Катерина та Юстина Рудик, – зазначила Оксана Децик. – Пісня і молитва супроводжували їх до глибокої старості. Вони цінували кожну хвилину, а в Бога просили лише миру. Історії баби Юстини чимось нагадували стефаниківські. Вона казала: «Як подумаю, то й нема що згадати: все вОйна та вОйна… Все втікаємо з дому від тої вОйни по чужих людях… То поляки хату спалили… То москалі на подвір’я бомбу кинули… То тиф поклав до могил вісьмох братів. Ніґде не було спокою…». Та землі стало сили вберегти нетлінне: образи (ікони), Біблію та вишиванку Никифора, чоловіка Юстини,  який 1944 року після розстрілу двох рідних братів, подався до Німеччини, а по війні повернувся до рідного села вже з іншим іменем.

«В очах Олекси і Пелагії Струхманчуків – тривога, – коментує ще одну світлину Назаревич Леся. – Може, вони передчувають, що їхній донечці доведеться чорними нитками зашивати дитинство? Може, знають, що вона вмить подорослішає? Минають роки, а 83-літній Стефанії досі сниться мама, яка просить води після осколкового поранення і, не дочекавшись, відпускає руку дочки, йде у кращий світ, а у світі гіршому залишає двійко дітей. В інші сни приходить батько з гостинцями. Він щасливий, бо повернувся додому. Його війна скінчилася. Мамина сорочка, фотографія, останній лист від тата – єдиний місток між минулим і сьогоденням. Сумний і дорогий спогад для Стефанії Репіховської з с. Ішкова Козівського району».

Мігоцька Ганна як найдорожчий скарб береже весільні сорочки своїх батьків. Кажуть, що її тато був видним і славним парубком. Не одна дівчина хотіла вийти за нього заміж, та він вибрав найспівочішу, найжвавішу Фрозю.

Ганна Процишин (з дому Репіховська) цінує і шанує все, що нагадує про родину. Її мама Пелагія щороку до Великодніх свят для всієї родини вишивала нові сорочки як символ свята. 13 грудня 1943 року обірвалася нитка життя її чоловіка Дмитра –  німці розстріляли його як члена УПА в Рогатині. Тоді Пелагії не хотілося жити.  Її, разом із двома дрібними дітьми, доля закинула на роботу в Німеччину. У бараках їм бракувало їжі, одягу, тепла, спокою. Пелагія продовжувала нести свій хрест. 1946 р. вона з дітьми повернулася додому, а згодом, за велінням свекра Миколи, вийшла заміж за брата свого чоловіка.

Гафія Стахира 1930 р. н. виросла серед мальовничої природи села Нирків Заліщицького району. Її сорочки збереглися до сьогодні завдяки доньці Ганні, яка упродовж багатьох років дорожить вишиванками, як спогадами про маму. Зовсім молодою Гафія овдовіла, як залишилася у свекрушиній хаті з чотирма дітлахами на руках. З того часу її сорочки всотували лише чорну волічку скорботи і смутку.

Уродженка с. Ішків Козівського району Дідів Антоніна, 1938 р.н. береже у скрині мамину сорочку та рушники як святиню. Всі ці речі, дбайливо поскладані у біле полотно, жінка пригортає до себе і каже, що так чує голос мами, яка вчить мережити, вишивати, доглядати за нитками так, аби ті не втратили кольору. Вона не шкодує ні часу, ні сили і передає разом із вишиттям усю премудрість сприйняття себе і своєї самотності…

На завершення дійства учасники студії танцю StuDDance представили глядачам танок «Аркан». Присутніх запросили  до продовження розмови про історію родинних вишиванок разом з Лесею Назаревич та Наталею Гавдидою.

Відео «Вишиванка – твій унікальний код» підготували студенти ТНТУ ім. І. Пулюя.

Ірина Юрко.