Зникаюча історія Тернополя в значках і медалях

Історії про минуле можна оповідати в різні способи. У тім числі через предмети. Тернопільський фалерист Михайло Тимошик розповів її через медалі та значки. Його каталог «Значки та медалі Тернопілля» презентували в Українському домі «Перемога» у День міста. В його основі — сім колекцій фалеристів, які пан Михайло вивчив, систематизував і доповнив інформацією, – пише Терен.

Із обмеженим тиражем

— Дуже рідко людина, котра ступила на шлях колекціонування, сходить з нього. Це захоплення, реалізуючи яке, дізнаєшся про історії людей та подій, — каже начальник управління культури та мистецтв, колекціонер Олександр Смик. — У каталозі «Значки та медалі Тернопіллля» зібрані фотографії та інформація про унікальні речі — деякі видавались тиражем у п’ять-десять штук. За багатьма стоять захопливі історії. Цей каталог можна перечитувати як художній твір та знаходити для себе багато цікавого.

Заступник міського голови Леонід Бицюра відзначає, що у книжці зібрані знакові речі, історії котрих нині губляться, забуваються – вони не потрапляють на сторінки підручників, але становлять важливу частину минулого міста.

Все почалося з бомжа

Двигуном цього видання Олександр Смик назвав начальника управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології, колекціонера Олега Соколовського.

— Все почалося з бомжа. Чотири роки тому приходжу на блошиний ринок, сидить такий спитий чоловік, каже мені: «Олег, на тобі значок». А я тоді значками не цікавився, кажу: «Нашо він мені». Відказує: «Бери». Це був значок із серії визначних архітектурних споруд Тернополя, випущений комбайновим. Два тижні я не знав куди його  приткнути. І тут розумію: їх негайно треба збирати, інакше історія зникне, — розповідає пан Олег. — Прийшов до мене Олександр Смик загорівся цим і теж почав збирати, потім Михайло Тимошик. Звичайно, до нас теж були колекціонери, котрі тим займались — це унікальні люди. Загалом цей каталог створений на основі семи приватних колекцій.

Так у 2015 році пан Михайло почав займатись фалеристикою,  а через рік випустив каталог «Медалі Тернопільщини».

— Спочатку думав, що медалей та значків, пов’язаних із нашою областю, небагато, проте це виявилось не так. Почав працювати, проаналізував аналогічні каталоги України та сусідніх країн. Фалеристика ще незайнята ніша — якщо на вседержавному рівні все більш-менш впорядковано й описано, то на місцевому — майже не досліджено. Тому це видання унікальне. Робота над ним була надзвичайно важка, я вдячний тим, котрі мені допомагали, надавали матеріали, підказували, без них я б не справився.

За значок можна було сісти

Крім пошуку медалей та значків, Михайло Тимошик ще й віднайшов тих, котрі котрі доклались до створення медалей та значків. Серед них —  заслужений художник України Євген Удін.

— Коли переглянув перше видання каталогу, запитав Михайла, чому не вказані автори ескізів. Відповів, що не всі автори відомі. Кажу: «Один із них перед вам». Ми з братом Юрієм створили багато значків та медалей. Одна з моїх найулюбленіших медалей присвячена 450-річчю Тернополя. На ній зобразив найстарші будівлі міста – замок, Надставну церкву, домініканський костел. Медаль вимагає особливої побудови композиції, виразності всіх елементів – так, щоби навіть не читаючи напис, можна було зрозуміти, чому вона присвячена. Зважаючи на невеликі розміри, всі елементи мають бути гранично виразними та промовистими, нести смислове навантаження – нічого зайвого. Важливо було знайти ідею та втілити її. Останнє творили у співпраці з гравером, адже медаль – просторовий об’єкт і критичне значення має те, як розміщені стосовно одна одної деталі.

Траплялись екстраординарні випадки. Приміром, коли перший секретар обкому партії Анатолій Корнієнко збирався на з’їзд у Москву, звернувся до Євгена Тимофійовича з тим, аби той розробив пам‘ятну медаль для цієї події. Пан Євген разом із братом попрацювали, гравери втілили в життя – медаль виготовили на комбайновому заводі. Десять медалей поїхали в Москву. Коли Анатолій Корнієнко подарував їх, всі були захоплені, тому він вирішив спрезентувати їх іншим, надіслав у Тернопіль розпорядження зробити медалі за два дні всім учасникам з’їзду. Комбайновий справувався. А тернопільські медалі визнали кращими за ті, котрі виготовили у Москві.

Значки й медалі були важливим ідеологічним артефактом. Перед тим, як з’являлись, їх затверджувала не одна комісія, а найважливіші проходили перевірку спеціалістів служби безпеки.  за значки могли й посадити. Приміром, як за той, створений у дев’яностих, де Євген Удін зобразив тернопільський замок на жовто-блакитному тлі.

Від найдавніших до сучасних

— Найдавніші значки та медалі Тернопілля створені ще за Австро-Угорщини. Переважно це військові відзнаки, об’єкти патріотичного спрямування. Нагороди яскраво розповідають про різноманітні події. Серед медалей та значків радянського часу представлено дуже багато відзнак для переможців різних спортивних змагань, турнірів, прикметно, що багато з цих першостей уже не проводяться. Скажімо, в каталозі представлена медаль, виготовлена для першого змагання з водно-моторного спорту. Є багато медалей КДБ, емвеесників, пожежників. Є медалі, котрими відзначали народжених у Тернополі, але такі випускали невеликим тиражем і нетривалий час. Коли починав збирати медалі та значки, думав, що найбільше відзнак випускали за радянських часів, але сьогодні теж створюється чимало — люди почали розуміти їх значення та важливість. Так, від початку україно-російської війни випустили дуже багато відзнак патріотичного спрямування, значків для військових, медиків, волонтерів…

Коли запитала пана Михайла про найприкметніші медалі, то найкрасивішою, яку йому доводилось бачити, назвав орден «За спасіння життя» імені Л. Ковальчука благодійного фонду «Вірую». А ось найдорожча сучасна відзнака — від міської ради, якою нагороджують почесних людей міста, бо для оздоби використовують коштовні камені.

Анна Золотнюк

Фото авторки