Тернопіль схожий на невелику, але дуже добре обжиту кухню, — Володимир Гевко

Тернопіль схожий на невелику, але дуже добре обжиту кухню, нашпиґовану запахами і начинням.

У ній булькає варення на плиті, відчинена кватирка і з двору долинають голоси, що знайомі усі до єдиного. Таку, де все під рукою і до всього можна легко дотягнутись. Тут тобі все відомо і ти знаєш де що лежить. Де цинамон і цукор, перець горошком і мелений, де ще є заначка золотої Лавацци і напам’ять знаєш вміст холодильника. Ставши одною ногою на місці – іншою можна обійти усі потрібні закутки. Бо Тернопіль – місто щоб жити, а не щоб ходити і вже точно не щоб їздити. 

У Тернополі ти ніколи не вдаришся об кут, бо тобі прекрасно знайомі усі повороти, краї та виступи. Його можна пройти по запахах та звуках, бо кав’ярні кожна пахне по своєму, а вуличні музиканти та продавці завжди одні і ті ж, як геотеґи в гуглмапс. 

Тернопіль можна пройти навпомацки, та, зрештою, більшість місцевих так і ходять – майже наосліп, не особливо бачачи неспішну красу свого міста. А ті, що бачать – дивляться мовчки, кожен для себе. 

Тільки тут можливо несподівано зашпортатись посеред міста, виринути з думок, відлипнути від екрану смартфону, підняти голову і здивовано озирнутись навколо себе.
Дивіться – Тернопіль.

Володимир Гевко

Джерело: соцмережі.