Тернопільські студенти підкорили Закарпаття

18 та 19 вересня ми, студенти Тернопільського коледжу Університету «Україна», подорожували Закарпаттям. Цією поїздкою, під час якої відбулася  дуже цікава та оригінальна «посвята» у студенти, розпочалася наша мандрівка дорогами студентського життя. У подорож ми вирушили вдосвіта, тому дехто спочатку клював носом, проте вже через півгодини їзди всі весело підспівували й навіть підтанцьовували під веселу українську музику. Автобус від такого надлишку позитивних емоцій вирішив відпочити (тож вдав, що поламався), а  двоє добрих дядьків-водіїв довго вмовляли його продовжити дорогу.  Вимушена зупинка була приємною, ми розім’яли ноги, які вже стерпли,  бо не  звикли до тривалих подорожей, а прохолодний  вітерець освіжив наші гарячі голови.  Нарешті, водії, на колінах, впросили автобус їхати далі, і поїздка стала ще веселішою. Дорогою ми співали пісень під гітару  та горланили в своє задоволення. На перекуси зупинялись в зонах відпочинку біля мінеральних джерел, якими багата земля Закарпаття.

І ось — гори, полонини, колоритні будинки і вуйко-екскурсовод, який зустрів нас у селі Колочава в музеї побуту і архітектури під відкритим небом. Музей називається «Старе село». Старовинні експонати збирали самі селяни, тож деякими оригінальними речами, знайденими на горищах, не може похизуватися жоден закарпатський музей, а двохсотлітні хатини та угорська жандармерія із в’язницею у підвалі одразу стали знімальними майданчиками. До слова, Кіностудія імені О.Довженка розпочала у музеї зйомки фільму «Колчанівські повстанці ». З-поміж побаченого варто згадати старовинний жидівський шинок та вузькоколійну залізницю, потяги якої досі їздять гірськими дорогами .

Згодом ми підкорювали озеро Синевір. Чому підкорювали? Тому що висота озера над рівнем моря 989 метрів і, щоб його побачити, ми прочимчикували вгору добрячих півгодини. Та це було того варте! Варте доброї сотні днів, прожитих в місті. Краса озера при заході сонця незрівняна ні з чим на світі. Це місце, де, сідаючи на березі і жбурляючи у воду кругленькі камінці, що імітують жабку і тонуть десь в глибинах, забуваєш усі проблеми. Сповнені вражень та трохи втомлені ми  взяли курс на ночівлю.

Нас люб’язно прийняли в невеличкому готелі «Наташка», що  в селі Гукливому, і пригостили смачною вечерею. І ось почалося найважливіше — те, заради чого ми й приїхали – посвята у студенти. Її для нас організували студенти-старшокурсники (звичайно, не без допомоги викладачів). Скажу відверто – це було щось! Спочатку перевіряли на кмітливість, потім—на швидкість (ми бігали від станції до станції, виконували завдання, де отримували літери, щоб розгадати слово), а ще були клятви на вірність…  На останок — обов’язкове куштування чар-зілля, приготовленого з найрізноманітніших інгредієнтів: томатного соку, лаврового листка, шоколаду, лимону, перецю, гірчиці тощо. Почастували усіх, в тому числі і наших кураторів. Для нас цей смак, напевне, залишиться в пам’яті на все життя. Після «пережитого» нам зовсім не хотілося спати і ми до світанку обмінювались враженнями.

Снідали міцною кавою з присмаком прохолодного карпатського туману, який огорнув все довкола, а потім вирушили за новими пригодами (вже у новому статусі — СТУДЕНТИ). Коло обіду зупинились в селищі міського типу Вигода Долинського району Івано-Франківської області, де нас чекала нова цікавинка. Ми сіли в Карпатський трамвай, що проходить єдиним в Україні екскурсійним маршрутом  вузькоколійною залізницею. Шлях прокладений вздовж річки Мізунки у мальовничому Карпатському передгір’ї. Ширина вузької колії – 760 мм., що майже вдвічі менше за традиційну європейську. У локомотиві 12 місць для туристів, які  мають змогу спостерігати за роботою машиніста, є також два вагони на різний туристичний смак: закритий вагон з комфортними сидіннями, вагон-кабріолет та  відкрита платформа для веселого відпочинку і фотомалювання, де ми й зайняли місця. Дорогою екскурсовод розповів про історію та велич сітки вузькоколійних залізниць, їх призначення і про те, як вдалось реконструювати останню в Прикарпатті залізничну гілку з вузькою колією. Дід час маршруту були зупинки біля мосту через річку Мізунку, джерела мінеральної води «Горянка», висяче болото Ширковець, станція Дубовий Кут та біля каскаду Мізунського водоспаду. Карпатський трамвай подолав чотири мости (всього їх на шляху – понад тридцять). Це було щось нове, пізнавальне та корисне. Завдяки враженням та пісням, які ми співали до хрипу, час у дорозі додому минув непомітно.

Коли наша маленька подорож підійшла до свого логічного завершення, ніхто не хотів покидати автобус. Ця поїздка змінила нас, зміцнила, згуртувала, об’днала в одне ціле — в одну студентсько-викладацьку родину. В серцях кожного залишиться якийсь клаптик спогадів про мальовниче, привітне Закарпаття та про нас — веселих, безтурботних студентів.

P.S. Хочу висловити особливу подяку від усіх нас Андрійчук Олесі Василівні за влаштоване нам свято та особливу щохвилинну турботу.

ДЯ-КУ-Є-МО!

Михайло Пінчак, студент І курсу,

спеціальність «Видавнича справа та редагування»