Треба бути дурним, щоб не помічати літа, — Володимир Гевко

Володимир Гевко. Фото — Ярослава Сидорчука.

Треба бути дурним, щоб не помічати літа.
Можна ігнорити весну, осінь та зиму, бігаючи в запарі поміж справами і локаціями та спостерігати ці пори роки просто як картинки за вікном дому чи маршрутки. Ці пори року для дуже зайнятих – це щось таке дошкуляюче снігом, дощем чи калабанями поміж зустрічами, метеорологічний фон до життя, який не потребує багато уваги, лише вибирати парасолю чи взуття на мороз.
Але з літом такі фокуси не проходять. Поклик літа занадто потужний, щоб його не зауважувати. Воно заповзає у відкриті вночі вікна запахами першої скошеної трави і вже відцвілим запаховим трунком плодових дерев. Перші цвіркуни пробують голоси, відкашлюються і розспівуються за кулісами ночі. Літо пробирається під наглухо защіпнуті ділові сорочки та блузки, муляє краватками і натирає мештами. Коліна просяться на сонце, коліна вимагають шортів, а ноги – хоча б сандалів, а в ідеалі – взагалі нічого, бо скільки їм там тре’.
Літо для нас – пора мінімалізму та екзистенційного аскетизму, як бочка для Діогена. Літо це і житло, і середовище, і самостійний сенс, і харч, і атракція. Шорти, книжка, плящина води і шкіра, щоб те все відчувати.
Живіть літом, бо то і є життя.

Володимир Гевко
загрузка...

Comments are closed.