У Тернополі встановлять пам’ятник наймолодшому вояку Першої світової війни

Пам’ятник наймолодшому вояку Першої світової війни Мирославу Луцишину встановлять у Тернополі в районі Загребелля, оскільки хлопець мешкав саме там. Ініціатори планують втілити цей задум найближчим часом і уже до Дня міста встановити скульптуру на розі парку “Топільче”, що біля масиву “Дружба”.

Пам’ятник вже готовий, виготовив його тернопільський скульптор Дмитро Пилип’юк. Вартість пам’ятника невелика – 50 тис. грн, оскільки бетон не є дуже дорогим матеріалом. Про це повідомили в міській раді.

Мирослав Луцишин, семирічний хлопчик з Тернополя — наймолодший вояк Першої світової війни. Його в оточенні австрійських військовиків бачимо на пожовклих світлинах, опублікованих ще восени 1936 року у львівському часопису «Літопис Червоної Калини».
Народився Мирослав Луцишин 22 травня 1908 року у селі Загребелля, яке на той час розташовувалося під Тернополем. Навіть відома точна адреса його проживання – вул. Болотна, 19. Нині це вулиця Чумацька мікрорайону «Дружба».

У 1914 році, коли почалася  Перша світова війна, російсько-австрійський фронт покотився від Збруча аж до Перемишля. Навесні 1915 року, після Горлицького прориву німецько-австрійського війська, почався стрімкий Великий відступ російського війська.
В липні 1915 року в Галичині фронт зупинився між Тернополем і Зборовом. І саме тут, під селом Озерна (20 км від рідного Загребелля), опинився на той час Славко.

Семирічного хлопчика важко поранило, він потрапив до військово-польового шпиталю 3-ї австро-угорської армії. Австрійські військові медики його виходили, але дитині не було куди подітися.
Мати, втікаючи від росіян, загубилась під час «вирівнювання фронту» (потім стало відомо, що вона опинилась аж у Нижній Австрії, була евакуйована із зони зятяжних бойових дій).

Батько, австрійський вояк, на фронті потрапив у російський полон. У вересні 1915 року дивізії 3-ї армії терміново перекинули на недавно відкритий італійський фронт, тож австрійські військовики забрали Славка із собою.
Але мусив відслужити щонайменше три роки як справжній солдат. Служив у тому ж таки військово-польовому шпиталі санітетом (санітар, що доглядає хворих; рядовий медичної служби): спочатку в Сербії, а потім — у південному Тиролю (італійське Трентіно).

Воював, Славко чотири роки і протягом 1915–1918 років пройшов російський та італійський фронти. У «Літописі Червоної Калини» розміщені знимки Славка (десятилітнього кайзер-єгеря) у товаристві командувача 11-ї армії генерал-полковника Віктора Данкля та інших достойників австро-німецького генерального штабу. По війні Славко студіював медицину.

Два роки тому на сайті Hurtom виклали скани згаданого випуску «Літопису Червоної калини». За якийсь час ці знимки поширив тернопільський краєзнавець Ігор Аркуша — із жалем констатуючи, що про подальшу долю Луцишина ми нічого не знаємо достеменно.

Згодом тернопільський журналіст Микола Шот, з’ясував, що відома дослідниця історії Тернополя Любомира Бойцун мешкала на тій самій Чумацькій вулиці і пам’ятає родину Луцишиних.
Зберігся тут і їх будинок — у ньому (тепер трохи перебудованому) мешкає вже третє покоління Луцишиних, і для них леґендарний Славко — татів вуйко Мирослав.

Любомира Бойцун розповідала, що в цьому домі відразу по закінченні війни родина Луцишиних зібралася у повному складі. Батько і мати Славка прожили тут до старості й виховали шістьох дітей.
«Старий Луцишин» — так називає пані Любомира батька Славка — був справним бляхарем і ковалем, тому до нього часто зверталися сусіди, він допомагав чим міг. Помер він наприкінці 50-х.
А от Славко Луцишин загинув набагато раніше. Любомира Бойцун припускає, що він міг працювати у підпіллі ОУН (недаремно ж у 1939 році перші «совіти» заарештували його сестру Ольгу, щоправда, згодом відпустили). Також він міг працювати і в міській управі.

Достеменно відомий, натомість, факт, що загинув Славко Луцишин у віці 35 років. Щобільше, польський дослідник-хроніст Тернополя Чеслав Бліхарський називає точну дату і час смерті Луцишина: сьома година вечора 9 жовтня 1943 року. У розвідках Бліхарського йдеться, що саме цього дня і в цей час.
Славка Луцишина вбили в скверику у центрі Тернополя. Його застрелили, і той, хто це зробив, «замів сліди» димовою шашкою. Звісно ж, вбивцю ніхто не шукав…

Як зазначив тернопільський журналіст Миколи Шот, «одна війна зробила Славка Луцишина леґендою, інша — забрала життя».