В монастирях Афону тернополянина вгощали лукумом та горілкою

Тернопільський фотограф Любомир Городенчук в грудні 2011 року тиждень подорожував півостровом Афон. Він перебуває до території Греції, однак вважається окремою монашою республікою. Аби потрапити туди, потрібно запрошення від одного з тамтешніх монастирів. Жінкам вхід на Афон заборонено.

Географічно Афон – це великий півострів. Але добратися до нього можна тільки катером або паромчиком. Перевізники перевіряють, чи має група запрошення з монастиря. Його потрібно отримати заздалегіть – без нього на острів не повезуть.

Весь Афон вкритий горами і трохи схожий на наші Карпати. Викладені грубим каменем дороги тільки біля порту і столиці. В основному монастирі сполучені грунтовками з крутими підйомами і поворотами. Місцеві їздять на джипах або бусах з чотирма ведучими колесами.

Жителі півострова – це монахи і послушники. Живуть з того, що вирощують, та з пожертв прочан. Окрім монастирів та скитів, є хіба невеликі магазинчики. Готелів чи розважальних центрів для туристів немає і близько. Приїжджих приймають в монастирях.

За традицією Афону, якщо в монастир приходить паломник – черговий дає йому стакан води, 50 грам 50 -градусної виноградної горілки та шматок лукуму. Це має втамувати спрагу, зняти втому і дати сили для дальшої ходи.

Тих, хто хоче залишитися в монастирі на ніч , проводять на вечірню молитву, потім на трапезу. Під час їжі монахи, послушники та паломники сидять окремо. Їдять багато фруктів, овочів, оливок. Після спеціального дзвінка можна випити вина. Для прочанина і їжа і ночівля нічого не коштує. Однак прийнято залишати невеликі пожертви.

Афонські монахи працюють чотири години на добу. Більшість часу моляться і трошки сплять. Час доби розподіляють зовсім інакше, ніж ми. Ранком вважається 3 чи 4 година ночі. В цей час починаються ранкові служби. Потім ранішня трапеза. В третій дня починаються вечірні служби. В восьмій годині монастирі повністю закриваються – монахи відбувають послушання та лягають спати.

Кожен монастир має цілющі ікони і мощі святих. Одні від раку помагають, інші від безпліддя.

В одному з монастирів бачили сховище кісток. Місцеві розповіли, що монахів, які помирають, викопують через три роки. Якщо кістки дуже білі – вважають, що людина була святою. Ці кістки відносять в спеціальне місце для вшанування. Решту зберігають в звичайних сховищах
Gazeta.ua