Відома тернопільська дослідниця та письменниця Лілія Мусіхіна у Києві годує нескінченну чергу людей

Ніч. Майдан. Барикади. Чоловіки у стані бойової готовності ходять по периметру огородженої території. Люди змерзли і голодні, але бойовий дух не падає. Подекуди бачу, як чоловіки, які володіють бойовими мистецтвами, навчають групи молоді. Жінок мало, допомагають переважно на кухні.
Будинок профспілок. Нескінченна черга голодних чоловіків. Стаю на підмогу. Тисячі і тисячі канапок… Кияни приносять клунки з їжею – ковбаса, сало, хліб, величезні ящики яєць. Дівчата на кухні жартують, що це – найкраща зброя проти януковича, бо падає при першому вцілянні. Ніч минула непомітно. Не повірите, але аж над ранок ми згадали, що так і не познайомилися між собою.
Крик: “Беркут!” І за секунду зал стає порожнім. Вибігаю з усіма. В мені прокидається тваринний страх, трусяться коліна, але біжу з усіма до барикад. Тільки під самою барикадою починаю розуміти, що у мене в руках нема навіть палиці.
Тривога була даремною цього разу. Повертаюся на свій пост, беру до рук ножа і далі починаю годувати людей. Ніч минула непомітно. Ранок. Сіріє. Ніч минула відносно спокійно. кілька годин посплю і знову повернусь. Дай Боже, аби за цих кілька годин не трапилося нічого страшного.

Лілія Мусіхіна