Залишилось лише декілька днів – підтримайте, будь ласка, Лілію Мусіхіну

“Як в нації вождів нема , тоді вожді її – поети!” Не пам`ятаю -хто сказав. Вождів, як і поетів в Україні ніколи не бракувало. Врожайна в нас земля. Особливо на вождів і , особливо в критичні часи. Навіть, сіяти не треба їх. От лише брати відповідальність на себе не хочуть. Поговорили, проспівали – і розійшлись. Бо, кому воно треба оте хвилювання, переживання, недоспані ночі, недоглянуті діти? Головне: сказати красиво, чуттєво і переконливо, так, щоб народ повірив, що вождь за його долю переживає. Та ще примазатись до зробленого кимось, фото красиві зробити…

І от в такі часи наші поети і письменники виходять на передній край і боронять Україну. Тільки вже не словом, а важкою працею, хоча, слово оте теж не так то легко їм дається, бо слово – то також праця.

Але я про інше. Я про Лілю Мусіхіну. Більше року, ще з Майдану, Ліля – на передовій. Це вона: берці, камуфляж, продукти, теплі речі. І тепле слово. Там, на війні, потрібно все. Зі світу по нитці – бійцеві сорочка. Коли у всіх опускаються руки, вичерпуються запаси і закінчуються можливості, Ліля шукає варіанти. І знаходить.

Увесь рік Ліля Мусіхіна живе тим , що треба допомогти Армії і якимось чином на цю допомогу треба заробити. Увесь рік Ліля збирає, пече, варить, смажить, малює пряники, пише писанки.Та чого вона тільки не робить! Мета – захистити тих, хто захищає Україну. І Перемога, якнайшвидше. Бо вона – письменник. А часу на писання не вистачає. Волонтерство Лілі – це в добі замало годин, ще б дотачати трішки. Це переживання за кожного бійця. В неї немає чужих, в неї всі – її. Це вже, як родина. Волонтерство Лілі – це, коли найбільша винагорода – вони повертаються живими. В цьому сенс її праці.

Народ, чиї письменники і поети стають волонтерами, – справді непереможний. У Лілі є книжка “Звичайник”. І вона постійно просить: “Не хваліть мене! Я – звичайна.” Лілю, звичайно, що ти – найкраща!!!

Підтримати нашу Лілію можна ТУТ