Життя у світі кімнат: який він – музей Юліуша Словацького у Кременці

Красива будівля, яка, на перший погляд, нічим не вирізняється з-поміж інших архітектурних споруд Кременця – єдиний у всьому світі музей одного життя… Життя відомого польського поета Юліуша Словацького. Доглянуте подвір’я, дві берізки, посаджені ще в далекому 1969 році Миколою Бажаном та Ярославом Івашкевичем, а серед них спрямований у вічну далину погляд великого поета, увічненого у високій скульптурі. Підіймаємось сходами і відчиняємо двері, за якими панує поетичний світ.

Кременецький зал

Невелика кімната у золотистих теплих тонах. З однієї сторони – стіл у стилі бідер-мейер з розкішними квітами, самовар, бібліотечна шафа з портретами тих, хто був дорогий серцю майбутнього поета: Теодора та Александри Янушевських – дідуні та бабуні, як їх пізніше називав поет, батьків – Соломеї та Евзебіуша Словацьких. Портрет чотирирічного Юліуша, який у ролі амура споглядає на відвідувачів. Саме в такій теплій, люблячій атмосфері народився і прожив чи не найкращі роки дитинства Юліуш Словацький.

Віленський зал

Велика панорама з зображенням Віленського університету, де працював батько Словацького, де навчався Юліуш. З іншої сторони портрет Августа Бекю – майбутнього вітчима поета та його дочок від першого шлюбу. Тут – у невеликій книжковій шафі – чи не весь бомонд тодішньої літератури, культури та критики – Адам Міцкевич, Гуго Колонтай, Янта Анджей Снядецкі. А над усім цим непомітний портрет молодої особи – Людвіги Снядецької, першого та нерозділеного кохання юного Юліуша.

Варшавський зал

Тут відчутна атмосфера старої Варшави – величне приміщення Міністерства скарбів і фінансів Польського королівства, де згодом працюватиме Словацький.

Тут і пустинна площа, на якій вже аж у 2001 році встановлять пам’ятник: молодий чоловік на високому постаменті у байронівському плащі.

Тут і дух польського повстання, яке запалить у Словацькому гарячу іскру непокори, тут і перше визнання поета повстанцями, тут і вирок поету – доля вічного вигнанця, вічного пілігрима, котрий більше ніколи не повернеться до Польщі та Кременця.

Кабінет жіночої скорботи

Маленька жіноча кімната, серед якої – письмовий стіл, крісло з чорною хусткою на спинці, шафа, портрети та пейзажі. Можливо, саме так виглядав кабінет матері Юліуша Соломеї, можливо саме там вона читала листи від сина і відписувала йому. Після вигнання, через вісімнадцять років розлуки їм судилося зустрітися лише раз, проте, як писав поет: “… білий голуб смутку єднає нас…”

На стіні зібрано кілька цитат з листів Словацького, які навіть на дещицю не в силі відобразити безмежної любові, він називає матір – “найкоханіша, десята моя музо, цілую твої руки, десять раз облив слізьми твого листа”. Тут знаходиться і вишита Соломеєю картина, яку Юліуш попросив вишити, аби у вигнанні хоч трішки відчувати тепло материнських рук.

Салон пані Соломеї

Велике приміщення у бордових тонах. Старовинні меблі ХIX століття, фортепіано з вертикальними клавішами, величезне дзеркало, поміж них картина “Імлистий ранок над морем”, написана Юліушем Словацьким у Кременці після подорожі до Одеси. Тут також висить портрет самої Соломеї Словацької та мінікопія пам’ятника поету.

Паризький зал

Від стін цього залу у сірих тонах, віє холодом. Адже саме в Парижі Словацький провів останні хвилини свого життя. Якось в одному з листів він писав матері: “… дивно мені, моя мамо, що я бачив стільки міст світу, в моїй пам’яті і флорентійські вулиці, швейцарські краєвиди, і дрезденські палаци, а я колись буду тихенько лежати на скромному цвинтарі в Кременці, під тінню черешеньки, яка отіняє гроб моєї дорогої бабуні. От якби так було…”

Проте не судилося. Помер Словацький, не доживши півроку до свого 40-річчя, в Парижі, де й був похований. Вже потім, у 1927 році, прах поета разом із урною, в якій знаходилася кременецька земля, перезахоронили у Кракові.

Зал пам’яті

Тут панорами старого і сучасного Кременця, фотографії людей, котрі досліджували його творчість та плекали пам’ять про поета протягом кількох поколінь, незважаючи на будь-які перешкоди. Саме завдячуючи їхній участі та клопіткій роботі музейчиків з Варшави та Кременця з’явилися на світ єдині вісім кімнат одного життя, які бережуть пам’ять про Юліуша Словацького, пише “Кременець”.