Московська церква, яка брала активну участь у вбивстві останнього кошового отамана Січі, терміново його канонізувала

Історія – сумна наука. Але ще сумнішим є наше ставлення до неї. Бо, переважно, не нами вона пишеться. Нашою кров`ю – так, але руками наших ворогів, не нашими.
Нам знову пишуть історію.Точніше: переписують. Щось там забуксувало в доктрині “руского міра”і для цементування духовних підвалин імперії терміново знадобилося грунтовне крововливання. Знайшли.
Московська церква в терміновому порядку цинічно канонізувала останнього кошового отамана Січі Запорізької Петра Калнишевського. Того самого, що не повів козацтво, хай то й була лише невелика залога Січі, на останній бій проти війська Потьомкіна. Не дав козакам загинути в бою, гідно, як лицарям. Просто здав Січ. Десь так, як ми Крим. Без бою, без втрат. Втрати почалися потім, коли козацтво гнали, мов ясир, розбудовувати імперію. Петербуржці, вам там кістки козацькі не муляють, на Невській набережній привиди з шаблями не літають?А в Сибіру як: гени вже не турбують? Мутували?
Але я не про те. За всіма нашими вчинками пильно стежать звідти, згори. Ніщо безслідно не минає. Калнишевському на момент знищення Запорізької Січі було 85. На ті часи сказати, що літня людина – то не сказати нічого. Але попереду чекав на останнього кошового отамана Соловецький монастир і 28(!) років в одиночній келії, розмірами 1х3м. Лише тричі на рік йому дозволялось вийти за межі келії: на Різдво, Великдень і Трійцю. І лише в ці дні дозволялось дати в`зневі рибу і пиріг. А так: хліб і вода. Розмовляти з Калнишевським не мав права ніхто з монахів. Отака царська ласка і духовні скрепи “руского міра”.
Коли цар Олександр, здивований, що кошовий отаман досі живий, а на той час йому було вже 110 років, помилував його, Калнишевський вирішив залишитись у Соловецькому монастирі. Через три роки, 13 листопада 1803 року його не стало. З приходом більшовиків, монастир на Соловках став тюрмою, де були закатовані і знищені тисячі українців. Цвіт культури, літератури, науки. Цвіт нації. Більшовицькі вандали знищили спочатку надгробок на цвинтарі, а потім і саму могилу Петра Калнишевського. На сьогодні там стоїть лише пам`ятний знак і хрест коло стіни тої самої келії, в котрій він провів 28 темних років.
Але я не про те. Я про цинізм. Церква, котра брала активну участь у цих тортурах, сьогодні канонізовує Калнишевського, визначає дату почитання Святого, пише до нього молитву, кондак і тропар.
Це та сама церква, котра досі є частиною системи окупації в Україні. Країні, котру Петро Калнишевський пішов захищати у Військо Запорізьке, маючи 15 років.І, як би там воно не склалось опісля, – то вже праця істориків, – захищав до останнього .
Тепер ця церква, що брала участь у вбивстві отамана (саме так: його вбивство тривало 28 років), буде до нього молитись. Розуміння і розкаяння? В кого? В москалів? Ось ще один доказ, що такі почуття їм не притаманні. Молитись до Калнишевського дозволено лише в межах Запорізької єпархії УПЦ МП. Решта пастви обійдеться. А то, як би чого не вийшло. З-під контролю.
Питання: для чого це зробили? Все просто. Історію “руского міра” нашим північним сусідам хочеться писати не з осколків фіно-угорських племен, а, хоча б від князя Аскольда. А ще ліпше, щоб від Трипілля.Чому? Убогі бо єсьм. Убогі історично, морально, духовно. І злодійкуваті. І , зрештою: ” умом Росію не понять”. Це вони про себе.
Не стану цитувати те, що ми про них думаємо. Але колись давно, ще у 89 одна мудра дівчинка писала твір у віршах про Петра Калнишевського.І про листок тополі, котрий шаленим вітром занесло в Соловецький монастир.
Батьку отамане, нащо ятрити серце,
Для чого печаль і тугу накликувати?
Ти ж знаєш,страшніше самої смерті
Зневіра в святому й великому.
Попри неоднозначність постаті отамана, попри трактування істориків і духовників, Калнишевський, таки,- свята людина.Отих 28 років дороги покути, повільної смерті і, врешті, воскресіння з небуття у молитві ( Киівський Патріарх Філарет канонізував його ще у 2008 році) – тому підтвердження. Вчімо історію, щоб не було сумно.Виховуємо наших синів козаками. І не зневірюємось. Все буде добре.

Дзвінка Торохтушка

Comments are closed.