Росія в Криму зайняла позицію слабака, – Дмитро Різниченко
Севастополь
Все місто проти нас (вцілілий український прапор бачив лише один, він був на приватній території). Але, як і в Києві – майдан є майдан, а обивателі є обивателі. Вже на сусідніх від центру вулицях ані сліду інтервенції, все мирно і спокійно.
Десь на півшляху з Сімферополя до Севастополя стоїть блокпост активістів, зупиняють автобуси та авто, заглядають у багажні відділи (не вельми уважно). Невеликі групи добровольців (по дві-три людини) крізь цей заслон прослизнуть легко, спецтранспорт – ні. На блокпості людей з півдесятка.
Вокзали патрулюють “казаки”. Ходять групами майже по десять, на місцевих не схожі. Автоматичної зброї не видно.
Російські солдати намагаються не світитися. За час своєї подорожі Кримом я вживу бачив ОДНОГО солдата, він охороняв кинуту українську військову частину на мисі Фіолент. В місті їх не видно взагалі. На захоплених українських об’єктах у зовнішній варті стоять люди із “Самооборони” – справжньої, народної, зі щитами та георгієвськими стрічками. Лише якщо вивести їх з себе, вони кличуть когось, схожого на спражніх військових.
У них жорстка установка – “не піддаватися на провокації”. Вони бздять не менше, ніж ми на початку Майдана. Російська армія з усіх сил робить вигляд, що “я не я, і срака не моя”. Вони бояться показати свої шеврони, бояться навіть зізнатися, що ведуть війну – це позиція слабака, який не певний у собі. Вони просто чекають, що їх авантюра проканає, ми злякаємося, і Крим якось так і застигне у непевності, а з часом оформиться в іграшковий проросійський суверенітет.
Моє резюме: якби зараз, просто зараз Україна ввела свої війська на півострів, давши наказ мирно заблокувати росіян на захоплених ними об’єктах (але дозволивши безжально стріляти у відповідь на будь-яку провокаці чи спробу завадити) – ми б відновили контроль над півостровом.
Зараз, як і на Майдані: ЯКЩО НЕ ЗЛЯКАЄМОСЯ МИ – ЗЛЯКАЮТЬСЯ ВОНИ.
Коментарі вимкнені.