Приємні моменти 11 жовтня

Присвячується 350-річчю Львівському національному університетові імені Івана Франка.

 Хуууууух… Оце сьогодні день видався!!!

Попри всі негаразди і непогоду у політиці, хочу внести трішки яскравого сонечка у наші будні, тим паче, день таки був дуууже насиченим.  Звичайно я проти того, аби голова опозиції сиділа у в’язниці, адже це –смерть демократії. Але не все ще втрачено. Надія є!

Я не буду лізти у політику, бо ще надто юна, і не цілком розібралася у своїх політінтересах. Тим паче, на журфаці нас вчать, що  справжній журналіст повинен бути в опозиції до влади, і в опозиції до опозиції. А ще з дитинства пам’ятаю приказку дідуся: «Не вступай ні в лайно, ні в партію!». Хоча розумію, що все-таки, рано чи пізно, матиму справу і з тим, і з іншим. Але зараз не про це.

Особисто для мене, сьогодні великий день. Мій університет святкує своє 350-ліття.

З дитинства мріяла навчатися у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Пам’ятаю, як ця довга, але така гонорова назва приємно лоскотала мені вуха. У 5-му класі я була впевнена, що шлях у моє майбутнє лежить саме через цей міст знань. І знаєте, я не помилилася. Хоча, на той момент  таки помилялася, але лише з факультетом. Річ у тім, що я завжди мріяла займатись туризмом і туризмознавством. Старанно готувалася до цього, вчила географію, ходила на олімпіади. Але в останньому класі мене наче струмом вдарило. Захотілося на журналістику. Та так, що аж кров з носа! І ніякі вмовляння батьків мене в цьому не переконали. Не переконала також і статистика, і рейтинг найнебезпечніших професій.  Отже я швиденько взялася за написання перших статей, інтерв’ю, соц-опитувань, есеїв, репортажів. Відвідувала студію журналістів у рідному містечку. Успішно здала тести, написала творчий конкурс… І нарешті вступила!

Зараз я вже другий рік навчаюся в Франковому університеті на факультеті журналістики.  Інколи згадую застереження своїх одноліток та старших: не йди туди, там одна корупція! Дивно ,але такого ще не помічала. Винятки з правил звичайно є, але вони не такі глобальні та тотальні, як мене лякали.  Звичайно, тут не все так  ідеально та гладко, але скажіть мені, де, в котрому місці, дорога встелена білим простирадлом, або м’якою периною? Інколи хочеться відправити ті перебігання з корпусу в корпус, не такі вже і цікаві лекції та нелегкі завдання до біса. Але хто сказав, що буде легко? «Що хотіла – те й маєш» – каже мені мама у такі моменти.  Що маю, те маю. Цього року також заочно здійснила мрію дитинства – вступила ще й на туризм, до біди=). Мої спонтанні рішення завжди були найкращими. Я ні про, що нешкодую.

Сьогодні визначний день. Мій університет святкує свої уродини.  Вітаю усіх викладачів! Вітаю усіх студентів! Вітаю зокрема усіх студентів з Тернопільщини, які навчаються в ЛНУ. Знаю, що дуууууже багато моїх земляків  гризе  тут граніт науки. Вітаю Університете!!!

 

P.S. Також хочу у цей день подякувати людям, які  допомогли мені здобути те, що я маю. В першу чергу, велике спасибі Бойчук Наталі Михайлівній, керівнику студії юних журналістів «Джерельце». Вашими зусиллями, повний курс навчання я пройшла у край короткий термін. Друге велике дякую Ткачу Анатолію Петровичу, редактору моєї районної газети «Воля», де вперше на світ вийшли мої публікації. Третю і найбільшу подяку адресую своєму класному керівникові Дмитрик Оксані Петрівні. Добре, що ви мене схаменули і направили на вірний шлях, а то хто його зна, щоб з мене вийшо=)))

 Спасибі і «Погляду», що дає можливість висловити свою думку і позицію. Ще раз і ще раз вітаю свій університет з ювілеєм!

 

Анна-Лілія Кокора