Чому Марія Анісімова з Чорткова цього року не висіяла державного герба чорнобривцями?

З подачі Володимира Погорецького минулого року ЗМІ облетіла інформація такого змісту: «Марія Анісімова у Чорткові працювала на газетярській ниві довгі роки. Нині вона (їй самій навіть не хочеться у це вірити) пенсіонерка, хоч енергії та запалу п. Марії вистачило б ще на кількох осіб. Знаю цю жінку вже багато років, завжди захоплююсь її скромністю та добротою. В 1995 році вона разом із світлої пам’яті журналістом Петром Шептицьким та Василем Мельником почали «кувати» першу незалежну у Чорткові газету «Досвітні вогні». А ще Марія Валентинівна — мати воїна-«афганця», душа котрого одразу після військової служби пішла у засвіти. Через це, мабуть, у мене до неї особлива пошана і любов.

Марія Анісімова — справдешня патріотка України, вона усім своїм єством не сприймає фальшивої риторики лженаціоналістів, усіляких суспільних покручів у вишиванках, багатьох нинішніх кандидатів у депутати, котрі, як ті заслані двоголовою і безголовою владою «парашутисти» щось белькочуть про майбутній добробут й інвестиції на окремо взятій Чортківщині. «Хлопці, — каже вона, — від ваших теревенів вже вуха починають в’янути. Де ви були, «козачкуваті чухраїнці», досі? Під кого лягали, аби надбати свої мільйонні/мільярдні статки?»

Не сприймаючи усім єством приходу Віктора Януковича до влади, не поділяючи його методів управління країною, розгулу в ній корупції та псевдодемократії, п. Марія власноруч на грядці перед своєю квартирою в багатоповерхівці висіяла з чорнобривців державний герб. Часто-густо в розмові жінка адресує українському Президенту (Віктору ІІ) слова Великого Кобзаря: «А той Другий доконає вдову-сиротину». На ці рядки сусідка Марії Анісімової реагує з гіркотою: «Ото й тільки того, що при цій владі буде цвісти лише тризуб на вашій грядці. Регіонали запевняють, що «руїну вже подолали», залишається тільки всіх українців закувати в кайдани і язики до піднебінь попришивати, аби не мололи щось зайвого».

Цього року під її вікнами нема вже висіяного з чорнобривців державного герба, бо надія на воскресіння України стала для неї вже віддаленою перспективою, бо навіть чортківчани, до яких проймалася колись симпатією, скурвились – стали безмовними і без’язикими. А Чортківським районом прийшов керувати ординець із Заліщик.

«Знемогла я тоді, розклеїлась зовсім, – каже пані Марія, – думала серце зупиниться від розпуки. Але тепер зібрала свою волю в кулак і наступного року не тільки державний герб вишию квітами-чорнобривцями, а святою молитвою його окроплю»

Володимир Погорецький, Золота Пектораль