Гурт який дарує рай, відсвяткував своє 15-річчя (фото)

31  жовтня в теребовлянському районному будинку культури, своє 15-ліття  святкував народний аматорський ансамбль «Розмарія».

Ансамбль був заснований 1996 року. Того ж року отримав звання «народного аматорського».

З 2003 року ансамбль очолила Лучка Оксана Василівна а також оновлюється склад, проте «Розмарія» підтверджує своє звання. Учасники:

Галина Людвіковська, Надія Димида, Зоряна Слойко, Орислава Благідка, Людмила Крючиніна.  Акомпоніатор- Василь Сорока.

Оксана Лучка, методист по вокально-хоровому жанру Теребовлянського РБК, керівник ансамблю «Розмарія», поділилася з «Поглядом» та його читачами своїми життєвими засадами та враженнями від бенефісу:

Українську пісню мене навчили любити мої наставники Володимир Суржа та Станіслав Павлюченко, коли я навчалася у Київському державному інституті культури ім. О.Корнійчука. Я їм за це вдячна.

Мої почуття це не патетика, а дійсно щира любов і повага.

Я не бачу ніяких складностей і перешкод  у тому, що роблю. Бо якщо ти хочеш співати, ти будеш робити все, що завгодно.

Найголовніше в моїй професії – творити для свого колективу, бо кожен колектив створений, аби віддавати всю душу  і енергію людям.

 Як беруся за роботу над якимось музичним твором, то роблю це так доточно і ретельно , що проблеми самі собою відпадають.

Сам керівник нічого не вартий коли не має людей, коли немає з ким творити. Можна бути професіоналом з великої букви, але без підтримки нічого робити.

Коли люди йдуть з колективу, то це велика проблема, але керівник повинен шукати собі нових учасників. Хоча інколи важко привикати.

Мої дівчата – Галина Людвіковська, Надія Димида, Зоряна Слойко, Орислава Благідка та Людмила Крючиніна  так само, як і я закохані в українську  пісню. Я їм безмежно вдячна за це. Також вони дуже відповідальні, талановиті і дуже-дуже хороші!

Я дуже привикла до них. Коли є якісь проблеми на сцені, я не встигну моргнути, а вони мене вже розуміють.

Ми любимо всі наші пісні. От якби ви запитали в матері котру дитину вона більше любить, на вашу думку, що вона б відповіла?- От ми те саме!

На репетиціях я – диктатор. Дуже вимоглива. Може навіть забагато. Дівчата деколи просять: «Оксана Василівна, може все досить?». Але я домучую їх до кінця.

Від природи  маю такий характер, якщо щось запланувала – то маю довести до кінця.

Для керівників важливо вимагати, щоб був вищий рівень. Але ні в якому разі не можна принижувати  та ображати.

Керівник хору  чи ансамблю має бути  дипломатом.

Після репетиції стараюсь похвалити  і обняти свої дівчат, подякувати. А їм є за що дякувати. Вони молодці.

До бенефісу готувалися 2 тижні. До такого треба заздалегідь готуватися: реклама, гості, репетиції. Останній тиждень репетиції робили кожного дня.

Перед концертом вивчили новий твір М.Ткача, О.Білаша «Ластівка». Аранжування В.Парсенюка. Зараз ми з ним тісно співпрацюємо.

Мене прийшли підтримати прийшли мої найдорожчі  наставники  Ярослава Кубіт та Василь Сорока з теребовлянського училища культури.

Відчула страшний жаль, коли побачила, що людей було мало. До горла підійшов комок.  Думала- глядачів буде більше. Багато  хто обіцяв, але не прийшов. Це мене вразило.

Дівчата також розчарувалися. Але нічого справилися, старалися мене підтримати.

Ми одягли нові костюми.  З ними взагалі була цікава історія…

На свято приїхала моя однокурсниця з інституту Наталія Крикуненко, викладач народного вокалу вінницького училища культури і мистецтв ім.. М.Леонтовича.

З нею я заспівала «Мамину вишню» – нашу улюблену пісню. Співали її завжди в гуртожитку на перервах. Нам акомпонував Анатолій Безтелесний- артист вінницької філармонії.

Під кінець концерту я відчула єдність з глядачами. Хоча їх було мало, але були вони задоволені. Я цього добивалася.

Була приємно вражена, коли після концерту підійшов до мене глядач і сказав, що сидячи в залі, він ніби побував в раю. Він признався що згадав дитинство, коли він, маленьким хлопчиком, слухав як вечорами співали жінки.

 Оксана Василівна Лучка щиро вдячна за фінансову підтримку спонсорам: А.І.Білику, Р.А.Апостолу, В.Б.Шафранському ,М.М. Куліковській, Є.К. Ковалишин.

Текст і фото: Анна-Лілія Кокора