Зелена карта, міграція і власний бізнес: як кременчанин став своїм у США

Кременчанин Олег Дівонька виграв Зелену карту і вже чотирнадцять років із сім’єю мешкає в США. А кілька років тому заснував у штатах компанію з перевезення вантажів під назвою “BONA TRANSPORT”. Олег розповів виданню Кременець City, як це вдалося, а також про життя на далекому континенті.

Перші роки в Америці

До Сполучених Штатів поїхали із донькою та дружиною, коли отримали Зелену карту. Вже в місті Рочестер, штату Нью-Йорк, народився їх молодший син Денні. Тепер проживають у престижному районі міста, у власному будинку, в трьох хвилинах їзди від озера Онтаріо.

По кількості населення Рочестер, як Тернопіль, але за площею, набагато більше. Українців в місті проживає приблизно  30- 40 тис.

Пристосуватися у США було непросто. Молодій парі з України важко було без рідних і знайомих. Виникали проблеми у  спілкуванні.

“Це вже зараз розумієш, що добре було б ретельніше свого часу вивчати англійську. З боку відразу чути мову приїжджих”,- каже Олег Дівонька.

Одразу ж довелося налаштовуватись на абсолютне дотримання та виконання законів країни. На початках дуже хотілось повернутись на Україну. Навіть гадали, що в Штатах вони не залишаться.

“Нам пощастило, що допомогли українці з  діаспори у Рочестері, ми познайомилися з ними через  українську церкву та український банк”, – розповідає Олег.

“Дещо незвичною була простота й зручність американського побуту, доступність роботи, своєрідні традиції проведення дозвілля у порівнянні із Україною”.

Тепер сім’я Олега вважає цю країну своєю домівкою.

“Коли приїхали одного разу в Україну до родичів та пробули півтора місяці, я відчув велику тугу за домівкою, що у Рочестері, за тим будинком, котрий ми з дружиною збудували там на узбережжі Онтаріо. Тепер там мій дім, і дім моїх дітей”, – ділиться Олег.

Декому із знайомих в Україні, Олегу доводиться пояснювати, що у США він не на заробітках, а проживає постійно.

Як у  США з’явилася фірма “BONA TRANSPORT” і чому далекобійники полюбляють “Вольво”

В Штатах більшість використовують кредитування для започаткування бізнесу, чи будівництва. А коли в людини хороша кредитна історія, то відсотки кредиту можуть бути зовсім дріб’язковими.

Олег розумів, що для нього це не складно. І з допомогою друзів він заснував власну компанію з перевезення вантажів.

Коли під час реєстрації необхідно було вказати назву кампанії, довго не думав, і з врахуванням специфіки англійської мови, а також на згадку про рідний Кременець, вирішив зареєструвати свою фірму під назвою “BONA TRANSPORT”. Відтоді біле “Вольво” із величезним надписом курсує дорогами США.

“Якось зупинився на АЗС, підійшов водій італієць і, показуючи на надпис з назвою компанії, запитав чи я італієць. В розмові з’ясувалося, що слово «bona», італійською означає – солодкий”.

У Штатах, для перевезення багатотоннажних вантажів на великі відстані, використовують тільки автомобілі – “капотники”.  Такі вантажівки, це американська традиція. Американці їх вважають безпечними, адже перед кабіною майже два метри двигуна, що у випадку зіткнення безпечніше.

“ Водій багато часу перебуває у дорозі. У такого класу автомобілів можна розмістити навіть два ліжко-місця, телевізор, газову, або електричну плиту, мікрохвильовку, холодильник та умивальник”,- каже Олег Дівонька.

Життя далекобійника

“Працювати водієм-далекобійником у США непросто. Це виснажливо, але  завжди цікаво”.

За десяток років перевезення вантажів, Олег об’їздив автошляхи сорока восьми штатів. Не був лише у острівному штаті Гаваї та у віддаленій через Канаду Алясці. Найбільше із свого Рочестера курсує    транс-американським швидкісним автошляхом “Хай вей 90”, протяжністю 4800 км від Сіетла штат Вашингтон, до Бостона. Доводилось їздити й до Тихоокеанського узбережжя, до Лос – Анжелоса. Маршрут цей не простий,  майже п’ять тисяч кілометрів, а це кілька діб у дорозі. Доводилось якось, проїжджаючи місто Денвер у Штаті Колорадо, здійснювати підйом автошляхом, де у червні йшов сніг.

“Саме тому далекобійники інколи вибирають маршрут трохи довший, зате безпечніший”.

А якось Олег на автошляху познайомився із зіркою музичних відео сюжетів, відомим українцем, у минулому оперним співаком, тепер жителем Чикаго Вадимом Дубовським, який співає прямо за кермом і поширює свої ролики.

Американські дороги та поліцейські

Дороги у США добротні, усюди швидкісні автобани, усюди доглянуті, з асфальтовим покриттям. Навіть, коли приїжджали батьки з України, то  дивувалися, коли побачили, що в Америці і польові дороги з асфальтовим покриття ще й з світлофорами.

Автобани контролює поліція Штату, а місцева поліція обслуговує місто. Працюють  поліцейські дуже якісно.

“Якщо водій їде не порушуючи правил, то його поліція жодного разу не зупинить. Але коли вже поліція зупинила за порушення, то водії виконують усі вимоги поліцейського”, – каже Олег.

При огляді і складанні протоколу за адмінпорушення, вступати в суперечку з поліцейським не прийнято, тим більше чинити опір, оскільки поліцейський має право застосовувати спецзасоби і зброю. Але оскаржити правопорушення можна у суді. Суд часто виносить рішення на користь водія. Якщо ж порушник згідний з кваліфікованим йому правопорушенням, і ставить відповідну відмітку у корінець до протоколу, то до суду можна і не йти, рішення по ньому прийде поштою.

Відпочинок та дозвілля

Сполучені штати Америки – це країна відпочинку. Держава все зробила, щоб людям жити було в радість, а працювати і відпочивати було зручно. Звичайним явищем є те, що прості американці їздять кожного року на пляжі Флориди чи Каліфорнії, у гори, чи до Великих озер. Відвідують з дітьми  Діснейленд.

“Якось ми тиждень провели усією сім’єю в місті Орландо, у “Дісней Ворлд”, це величезний парк –  Всесвітній центр відпочинку Уолта Діснея”, площею сто квадратних кілометрів, там все продумано для відпочинку сімей”.

Олег із сім’єю також полюбляють узбережжя Мексиканської затоки, пляжі курорту Канкун.

У вихідні їздять в Канаду на Великі озера, Ніагарський водоспад.

А, щороку, у вересні, більшість українців їдуть в Торонто, там відбувається масштабний український фестиваль. Чотири дні центр міста Торонто перекривається і там святкують, спілкуються українці з усієї Північної Америки.

У вільний час Олег любить грати у футбол  за український футбольний клуб, який виступає у чемпіонаті любительських команд футболістів, віком від 30 і більше.  Українська команда двічі здобувала титул чемпіона міста серед команд інших національних діаспор.

У Рочестері багато облаштованих спортивних майданчиків і футбольних полів. Усі вони безкоштовні, відкриті для дітей і дорослих. Взимку українці мають можливість орендувати спортивне поле із штучним покриттям у великому спортзалі.

У місті багато парків, які обладнані майданчиками для дитячих ігор, столиками та лавочками, місцями для приготування барбекю і просто відпочинку. Все в охайному і в справному стані. Там нікому й у голову не приходить нищити щось у парку.

Усі спортивні майданчики, парки та сквери з усією інфраструктурою збудовані й утримуються мерією з міського бюджету, який наповнюється  за рахунок податків, які сплачують жителі міста.

Дуже розвинутий в американців такий вид дозвілля, як відвідування сім’ями кінотеатрів. Кінотеатрів у місті дуже багато, усі працюють і постійно заповнені. Усі новинки кіноіндустрії там престижно подивитися саме на широкому екрані у кінотеатрі.  У вихідні американці мало готують обід чи вечерю вдома, здебільшого стараються відвідати із сім’єю ресторан.

У Рочестері завжди чисто на вулицях. Усюди багато смітників, сміття регулярно збирають, як по місту, так і від житлових будівель. Кидати сміття будь-де, вважається крайньою невихованістю.

Усюди в місті за чистотою і порядком слідкує мерія. Усі чиновники хочуть працювати так, щоб їх робота не вплинула негативно на майбутні вибори.  Адже, кожних чотири роки жителі міста обирають мера, начальника поліції, суддю і інших чиновників, від яких залежить порядок і чистота у місті. Якщо хтось із таких чиновників спрацює погано, то його не оберуть на наступний термін.

Податки американці платять великі. Але усі  розуміють, що так і має бути. Ухилятись від податків там і не намагаються, відповідальність дуже серйозна.

Біля Рочестера є й індіанська резервація. Це вважається територією корінного населення. Проживаючі там індіанці не платять податок за землю в резервації. На цій території можуть жити й інші американці, якщо куплять собі там ділянку землі.

Українці в США

Українська діаспора в місті і його околицях, представлена в основному вихідцями із Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей.  В місті багато українців із протестантських конфесій, які у часи СРСР переїжджали сюди із України майже цілими селами, усіма релігійними громадами, як біженці.

Олег каже, що він з п’ятої хвилі еміграції українців в США. Та, вже в Штатах він познайомився із українцями, котрі народились у Америці, які хоча й не знають мови, і ніколи не були в України, однак завжди готові допомогти українцям і люблять Україну.

У Рочестері українська діаспора в серпні проводить український фестиваль. Донька Ірина відвідує заняття в ансамблі, котрий танцює українські танці у місцевому клубі “Спілка української молоді”. Навіть українець із сусіднього міста Баффало, возить свою дочку на заняття в цей ансамбль, щоб дочка знала, що вона українка.

Діє в місті українська школа. Заняття української проводять по суботах. Також там викладають географію, історію, українську мову і літературу. Дружина Олега Галина також викладає в цій школі.

Українців, або вихідців з країн СНД, на початках їх перебування в США, можна візуально, навіть і без мови, вирізнити з поміж місцевих, корінних жителів. Спершу по одягу – хочуть дуже дорого і шикарно одягатись навіть у будні дні. Американці не приділяють одягу такої уваги в повсякденні. Видно й  у поведінці такі собі “совкові” звички в розмові і жестикуляції.

Навіть згодом, українці, які вже прожили в країні деякий час,  різняться від американців. А ще українці полюблять їздити на дорогих автомобілях, престижних марок. Часто з гонору, навіть не заробляючи відповідної суми, люблять придбати у кредит дороге авто.

“Такі автомобілі можна спостерігати біля українського банку, чи біля української церкви. Вони і в Штатах дуже дорогі, а тому практичні американці частіше обирають дешеві й зручні американські марки.В США робочий день триває 8 годин, але є українці, що все рівно стараються попрацювати десь понаднормово, щоб більше заробити.

Роботу знайти тут  без проблем, розповідає Олег. У США тільки лінивий зможе примудритись не заробляти. Хоча і там є бідні й серед українців, але це винятково люди, які лінуються працювати, або стали пияками чи наркозалежними.

Прийняття громадянства США

Після п’яти років проживання в Сполучених Штатах, особа має право прийняти громадянство. Тоді подають відповідні документи до місцевого департаменту. Місяців два відповідні служби їх перевіряють. Претенденти проходять співбесіду в міграційній службі і здають тести на знання мови, історії, є й інші питання. Із ста питань на співбесіді трапляється будь-яких десять. Дозволяють допустити чотири помилки. П’ять років проживання, в цілому, дають можливість успішно їх скласти. Після успішної здачі тестів, призначають день прийняття присяги громадянина США. Це відбувається в приміщенні суду, під головуванням судді та представників із секретаріату Штату Нью-Йорк, офіційно та урочисто нові громадяни країни, кладучи  руку на серце, дають присягу. Після звершення присяги, суддя офіційно видає документ про громадянство.

До присяги усі відносяться серйозно. Ще коли претендент заповняє анкету на громадянство, то в переліку є питання “Чи готовий ти в будь-який момент узяти зброю, і стати на захист незалежності Сполучених штатів Америки” . Якщо відповідь буде “ні”, така людина не отримає громадянства.

 У то й же час, країна гарантує громадянину захист, оскільки в паспорті громадянина США прописана цитата із Конституції країни, що за будь-якого  громадянина Сполучених Штатів Америки Уряд країни може розпочати війну.

Джерело: Кременець City