Заліщанщина: історія хвороби

Новини стверджують, що місто Заліщики окутала хмара коронавірусу. Коли десь поруч розгортається чергова пандемія – Помідоровий край не залишається осторонь. Наводимо епізоди хвороботворних історій. 

Почемо з легенди заслуженого краєзнавця Володимира Бурми про “загибель цілого села Дібріяни» (нижче с.Білівці Борщівського району):

– прачка з села виловила з Дністра два в одному – розцяцьковану, але заражену бацилою чуми хустку, всі інші жінки села її теж вдягнули і всі померли.

 

Історія неоднозначна – вперше село Добровляни (Dobrowlany) на тому місці з’являється на II топозйомці  1860-их років, її малювала бабця Австрія, тоді як на I мапі 1770-их ніякого села там не зазначено. 

 

 

Якихось 10 км пташиного польоту нижче над Дністром – с.Жванець, вже на Хмельниччині. Коли в Дністровському водосховищі малий рівень води, з-під води біля берегу повстає чумний хрест 1801 року. В той час, щоб не поширювати хворобу далі, померлих від мору ховали по місцю, на території їхньої хати – у всі часи знаходилися ті, хто вірили, що якщо нажертися горівеґи з часником, то ніяка зараза їх не вчепиться, готові прикопати будь-якого. 

 

Петро Сіреджук родом з гуцульського села Космача, в  1976-78 роках повчителював в с.Устечко Заліщицького району, де зазбирав матеріалу на цілу “Першовитоки: нариси історії заселення Заліщанщини”.

Зозулинці (Заліщицького району): “в 1636-37 роках в селі спалахнула чума, тоді багато сельчан вимерло. В 1665 році в селі була одна сім`я”. 

В часи Першої Світової наші терени вразила ціла купа болячок та напастей.

Моя бабця в 1915 році хворіла на чорну віспу, їй тоді був рочок, вже ніхто не вірив, що вона виживе, їй вже перевдягли в  сорочечку на смерть, але жага до життя – страшна сила; потім бабця все життя мала поцяцьковане характерними дірочками обличчя.

 Про типову поведінку людей під час епідемій добре прочитати матеріал  

“Спалення упирів у Нагуєвичах 1831 року” Івана Франка, де він описує своє бойківське село, коли в ньому лютувала холера. Місцева громада знайшла креативне вирішення проблеми – серед них є опирі, які надсилають хворобу, методом наукового тику визначали з-поміж себе винуватців-опирів і у спеціально відведеному місці спалювали їх. 

Така інквізиція місцевого самоврядування була притаманною не лиш, для бойків, але й для гуцулів теж:

«…там у нас, в Березові, звідки я родом, був один чоловік, може й не упир, та й помер надворі через сильний мороз. Коли його поховали, то він потім ходив і кричав…Відьма, що звалася Маруся Перцова сказала, що треба його відкопати, кинути у вогонь і спалити. І, після цього як його спалили на терновому вогні за селом, то вже не чути було ні вівкання, ні нічого». 

Якщо ви думаєте, шо таке було лиш в Карпатах а на Тернопіллі люди “цивілізовані” – подивіться, коли ви ненароком трохи голосніше шмаркнули на вулиці,  нащадки тих самих інквізиторів хочуть повішати вас на ватно-марлевій пов’язці.

Але повертаємося до холери. 

Ярослав Павлик, засновник краєзнавчого музею в смт. Товсте Заліщицького району, 

у своїй монографії 1998 року пише:

 “Впродовж літа 1915 року фронт держався далі на Дністрі. Австрійці на цій ділянці фронту застосували в боях бактеріологічну зброю, яка масово вражала спочатку солдатів на наддністрянському фронті, а потім захопила наші села і міста Наддністров’я.

Із фронту почали привозити хворих на холеру у воєнний лазарет, який знаходився біля Товстенської залізничної станції… Хворі до кількох годин вмирали, їх хоронили на окремім т. зв. холернім цвинтарі, що виділено було окупаційними властями містечка.. 

Пошесть перекинулася на цивільне населення. В місті організовано санслужбу, мало хто показувався на вулиці і не зустрічався з іншими, щоб не заразитись. Тільки позначені двері вапняковим хрестом вказували на те, що в хаті панує холера… 

У Товстому під час окупації залишився тільки один лікар – поляк Гільнрайнер, що з великою старанністю та сумлінністю надавав хворим жителям міста меддопомогу.

Наостанок, заразившись, помер до 24 годин, дарма, що російські військові лікарі докладали всіх зусиль, щоб його врятувати. По смерті лікаря пошесть припинилась, так ніби своєю смертю закрив її дальшу дорогу”.

Що скажеш – файна бабця Австрія! 

Не оминув наші землі іспанський грип, хай тут його наслідки не були настільки ж згубними, як у Західній Європі. 

Черевний тиф фактично поставив крапку на існуванні Української Галицької армії (УГА), коли вона агонізувала за Збручем після поразки Чортківської офензиви. 

Тиф також мав місце після Другої світової до початку 1950-их, проте не набув характеру епідемії. У той час широкого поширення набули туберкульоз та венеричні захворювання. 

Підкрадаємося до епідемії сучасної  – коронавірусу і як він вплине на наші села.

За не менше половиною старих людей, які померли в Італії  ( а це на даний момент близько 2500 осіб), доглядали жінки із західноукраїнських сіл. 

Минулого серпня з одних Чернівець в Італію щотижня виїжджало не менше 1000 бусів які возили туди сюди речі і продукти.

2500 втрачених з кінцями робочих місць – а кажуть, що епідемія в Італії лиш набирає обертів. Що стане з українським селом, коли прокачані за одне-два десятки років європейськими цінностями жіночки повернуться по своїх селах? А вони повернуться, бо в один момент доглядати не залишиться кого.

Буде вам тоді децентралізація, ровер і колєґи з громадських організацій, які вчать за безкорисні кошти “європейських партнерів”, як прозоро має бути побудоване село – вони їх просто з’їдять. От як конкістадори XVI ст з’їли імперії інків, майя, та ацтеків. Конкістадори також, окрім цивілізації, принесли масу хворіб, від яких вимерло до 90% популяції мешканців Нового світу (не мікрорайону Тернополя, а материка Америка). 

В тому і є деяка проблема, що окремі конкістадорині поспішили повернутися змінювати Україну на краще – і маємо на Буковині маленький Resident Evil –  якщо малювати картинку по новинах.

Враховуючи, що в останні вихідні жовтня вибори намічені до місцевого самоврядування. “Місцева еліта”, що засіла в селах на місцях – ідеальне середовище для розмноження бактерій, наніц втратили імунітет.

Побічним ефектом пандемії коронавірусу ми на ризику отримати незворотні зміни місцевого самоврядування. Кажуть, що мають закрити кордони  – але жіночок, які свого часу умудрилися прокрастися в Європу в картатій поліетиленовій торбі чи переплисти Сицилійську протоку з трубочкою очерету в зубах, таким не залякаєш.  

Андрій Мельничук