Весна на Теребовлянщині

За останні 4 місяці я надивився стільки всього на Галичині, скільки, напевне, не бачив за останні три роки. В своїй більшості це була Львівщина – моя нова батьківщина. Маю багато вражень, почуттів. Але вчора зробив висновок: ніщо мене так не бере за живе, як долини і пагорби Тернопільщини. Мабуть, я не помилися, що саме цій області я присвятив свою спільноту. Краєвиди Західного Поділля з долинами Збруча, Серета, Нічлави, Стрипи, Гнізни, мальовничі руїни замків, закинуті костели – все це викликає тремтіння в душі і заставляє повертатися у вже відвідані місця Тернопілля ще і ще…

Вчора я обрав для першої у цьому році подорожі Тернопільщиною район з найбільш давньою і славною історією – Теребовлянщину. Як і в більшості випадків я подорожував вас. Вже давно звик до того, що в 90 відсотків випадків ніхто не зголошується зі мною на подібні подорожі. Може то й добре. Відверто скажу, що мені більше подобається подорожувати одному. Та й пройти близько 20 кілометрів пішки уздовж долини Серета – не кожний на це погодиться.

Попередньо я планував проїхати з Тернополя до Підгайців. Але піж час придбання квитку на автовокзалі випадково переплутав Підгайці з Підгайчиками. Напевне, не помилився. Підгайчики – одне з найцікавіших сіл Теребовлянщини. Тут просто неймовірні краєвиди долини Серета.

Та і пам’яток тут вистачає: неоготичний костел, перероблений на православну церкву, каплиця-усипальниця власників Козебродських із старовинний цвинтарем та, напевне, найсимпатичніший на Тернопіллі палац тих же самих панів.

З Підгайчиків мій шлях лежав у напівзабуте село Залав’є. Тут вдалося відшукати гарний костел кінця ХІХ століття, якій зараз, на щастя, відроджується.

Від Залав’я в долину Серета спускається стежка, яка веде до села Зеленче.

На протилежний беріг річки, де розташоване село Зеленче із знаменитим Підгорянським василиянським монастирем, веде кладка.


Монастир-фортеця знаходиться на горі і його видно мабуть, не за один десяток кілометрів. А його дзвін, напевне, чутно ще і далі. Вчора дзвони монастиря весь день не замовкали у пам’ять про жертви Чорнобильської трагедії.

Монастир залишається на горі, в стежка огинає його знизу уздовж каньйону Серета. На протилежному березі видно село Семенів із церквою та великим костелом, також переробленим на церкву.

Так оборонна башта монастиря виглядає з долини:

Через декілька кілометрів починається село Малів – ще одне напівзабуте село, яка не має асфальтованої дороги і автобусного сполучення. Саме з Малева відкривається найгарніший вид на укріплений Підгорянський монастир:

Пам’ятки Малева обмежуються невеликою церквою, можливо, переробленою з костелу:

За Малевом Серет повертає майже на 180 градусів і незабаром починається довге село Застіноче. З одного боку дороги – річка і сільські домики, з другого – схили пагорбів, в яких місцеві мешканці масово обладнали приміщення для зберігання продуктів.

В центрі села – дві церкви, пам’ятник борцям за волю України і невеликий палац.

Міст через Серет приведе до наступного села Острівець. Тут є гарний костел із дзвіницею, який, як кажуть місцеві мешканці, почали поступово повертати до життя.

Останній пункт призначення – столиці князя Василька, княже місто Теребовля. Надзвичайно приємно було бачити, як почистили хащі навколо замку і впорядкували територію.

З сусіднього пагорбу, де раніше стояв домініканський монастир, відкривається чудовий вид на замок і середмістя.

Теребовля надзвичайна багата на архітектурні пам’ятки. Крім замку тут є монастир кармелітів, ратуша, костел, синагога, оборонна церква, “Сокіл”, гарна будівля “Просвіти”, австрійський вокзал та багато чудовий будинків. Подорож Теребовлею – це матеріал для окремих статей.

Андрій Бондаренко, Невідома Тернопільщина