Як Бережани виходили з темряви?

У першій половині ХХ століття гасові лампи замінила електроенергія. Електрифікація мала кілька хвиль: перша – за часів Австро-Угорської влади (1916 р.), а друга вже в міжвоєнний період, у 1929-му.

Перші дані про електрифікацію міста та роботу електровні зустрічаємо в 1916 році, містилась вона в корпусі млина Потоцького (вул. Тернопільська). На фото часів Першої світової бачимо вже доволі розгалужену мережу електроопор і ліхтарів – від вулиці Колійової до Різницької. Ряд фотографій демонструє нам люстри у затишних інтер’єрах помешкань початку ХХ століття. На іншому фото – електрифіковані села Дрищів та Лісники. В ході бойових дій австрійська електровня зазнала фатальних руйнувань, а обслуговування мережі міста занепало.

У пресі 1897 року зустрічаємо рекламу бережанського зігермейстра (годинникаря) Осіаса Спінделя, крамниця якого була розташована вище готелю Галіцейського. В асортименті, окрім великого вибору годинників, були й електричні дзвінки, що працювали за рахунок електромагнітів.

Винахід і широке застосування дугових ламп та ламп пришвидшило явище електрифікації. Містяни швидко відчули переваги електричного світла: незначне виділення тепла, відсутність забруднення повітря, підвищений рівень пожежної безпеки, нескладне обслуговування й експлуатація. На 1929 рік магістрат прийняв рішення поновити програму електрифікації як міста, так і передмість. Загальна вартість проєкту електровні й усієї мережі за кошторисом – 190 тисяч злотих.

Першим етапом було профінансовано міську електровню, потужності якої вистачало для генерування енергії на 1000 жарувок (лампочок). У світлу пору доби електровня працювала також для промислових цілей Бережан.

Мережа була спроєктована в такий спосіб, аби й мешканці віддалених від центру дільниць могли сповна відчути переваги електроенергії – рівномірний доступ до кожного району міста було закладено у проєкті з самого початку. Влада й інженерна еліта міста стверджували, що світло не може бути привілеєм центру. Потужність мережі 30-х років ХХ ст. можемо побачити на фото вулиці Львівської – масивність електроопор і чисельність проводів вражає. Частину витрат на проведення та монтаж мережевого обладнання мали покрити зацікавлені мешканці Бережан. Хоч електрифікація містечка була неминучою, в 30-х роках паралельно з електричним освітленням використовували гасове.

У 30-х роках відбувся справжній сплеск популярності електроенергії. На площі Ринок працювала крамниця з електричним устаткуванням інженера Романа Кордуби. Чи не першим будинком, який отримав електричне освітлення фасаду (в 1937 році), був корпус гімназії. Також у плані електрифікації було міське кладовище, зокрема поховальний комплекс героїв війн за Польщу. Щоб зарядити акумулятор у Бережанах 30-х років – слід було звернутись до Кароля Марамароша, що працював на вулиці Iwaszkiewicza 11 (сучасна Братів Лепких). Із поширенням електроенергії зростав і попит на радіо. Наприклад, у друкарні Ціхоцького можна було придбати вживані радіоприймачі батарейного або ж лампового типів!

Не відставали в процесі електрифікації й деякі села Бережанського повіту. В селі Ценів планували провести електричне освітлення у 30-х роках, проте справа закінчилась халепою, оскільки під час акції пацифікації млин з електроустаткуванням згорів, а власники навіть не одержали достойного відшкодування.

Проте вже у 1934 році зустрічаємо інформацію про два парові млини у цьому ж селі, які мали електричний струм (до 1934-го світло мало лише сільське приходство). Навіть у селі Щепанів, що колись було частиною Бережанського повіту (зараз Козівський район), на нічних змінах поліцейські користувались «електричними світилками» – ліхтариками.

ідея: Музичка М.
ред. Хоптяк І.

Більше фото – ТУТ.