Печера Вертеба – одна із найбільших печер у Європі

Печера Вертеба, що знаходиться поблизу села Більче-Золоте на півдні Тернопільщини є однією із найбільших печер у Європі. Проте, це далеко не єдина особливість цієї печери. Вертеба єдина з великих подільських печер, яку в давні часи люди активно використовували як у житлових, так і культових цілях понад 600 років. Тут сформувався унікальний комплекс трипільської культури – поселення в печері Вертеба з трьома різночасовими культурними шарами. Це єдина велика печера, яку тричі заселяли носії трипільської культури.

Вхід до печери є досить легкодоступним, проте надійно захованим у нижній частині карстової лійки і є зовсім непримітним на рівній поверхні поля. Лабіринт складний, петлеподібний і надто заплутаний. Загальна протяжність дослідженого лабіринту становить 9 км.

Ми постійно ставимо собі запитання: для чого і чому саме в печеру, та ще й в найвіддаленіші від входу і небезпечні місця, в абсолютній темряві, в пронизливій вологості й холоді заходили стародавні землероби і заносили із собою велику кількість різноманітних речей? Багато відповідей на ці запитання дали результати археологічних досліджень.

Перша письмова згадка про відвідування печери відноситься до початку XIX ст. Пам’ятка була виявлена у 1820 р. Я. Хмелецьким, досліджувалась розкопками А. Кіркора (1876-1878 рр.), Г. Оссовського (1890-1892), В. Деметрикевича (1898-1904, 1907 рр.), О. Кандиби (1929р.), від 1996 року і до тепер досліджується Михайлом Сохацьким.

У процесі розкопок вдалось зафіксувати низку об’єктів та артефактів у відмінно збереженому стані. Застосування стратиграфічного методу, дозволило попередньо говорити про наявність в печері Вертеба трьох хронологічних горизонтів трипільської культури, чітко розмежованих стерильними прошарками. На підставі аналізу кераміки і типології пластики, три культурні шари були ідентифіковані. Вони пов’язані з трьома локальними групами трипільської культури — шипинецькою, кошиловецькою і касперівською.

Завдяки археологічним розкопкам були виявлені: глинобитні лежанки, землянка, залишки вогнищ, сміттєві ями. Досліджені залишки 3-х лежанок збереглись у вигляді прямокутних підвищень. Лежанка виконувала роль акумулятора тепла. Варто відзначити, що трипільці традиційно споруджували глинобитні лежанки у своїх наземних житлах.

Сліди землянки були виявлені у розкопі №7Б після завершення розчистки третього культурного шару, на відносно рівній поверхні світло-жовтої стерильної глини. Тут було зафіксовано пляму темного кольору, яка після розчистки мала овальну форму глибиною 20-25 см і складалась із двох з’єднаних між собою ям. Заповнення землянки складалося із темно-сірого суглинку із значним вмістом обпалених кусочків гіпсу, вугликів, золи. Також знайдено перепалені у вогні камені, цілі та фрагментовані кістки домашніх тварин. Між скупченням кераміки, у підбої ями, лежав ріг молодого бика. Серед інших виробів виявлено велику розмальовану миску, горщик, керамічні знаряддя. Заглиблення (землянка) через свої малих розмірів спочатку використовувалось як сховище для припасів, а потім, як яма для сміття та решток для жертвоприношення.

Вогонь був для трипільців постійним джерелом світла і тепла у підземеллях Вертеби. Численні сліди відритих вогнищ локалізовано на всій території печери, яку використовувало трипільське населення. На гіпсових стінах у місцях функціонування вогнищ збереглися чітко виражені білі плями, які є результатом дії вогню. Внаслідок високої температури поверхня гіпсової стінки обпалювалася. Перепалені фрагменти гіпсу руйнувалися і випадали на долівку. Залишки вогнищ – це суцільні скупчення золи, перепалених кусочків гіпсу, вуглики та щільний пласт обпаленої глини, інколи із затинькованою повехнею.

Завдяки розкопкам вдалось зафіксувати чотири сміттєві ями. На денній поверхні становища, у стерильному шарі з світлої глини, спеціально викопували ями глибиною 80-120 см. Заповнення ям складає конгломерат темно-сірого суглинку, золи, вугликів, кісток тварин, фрагментів кераміки, уламків пластики, виробів з кістки і кременю.

Вочевидь, що для трипільських поселенців природня печера була досить надійним місцем для довготривалого перебування. Вони вдало використовували природні особливості підземного середовища і будували об’єкти зручні у побуті і необхідні для господарських потреб.

За період досліджень зібрана колекція кераміки, антропоморфні та зооморфні статуетки, знаряддя праці з кістки, кременю, каменю і міді, які належать до трьох різночасових локальних груп трипільської культури.

Глиняний посуд представлений мисками, кубками, горщиками, великими посудинами для зберігання зерна. Кераміка акуратно вигладжена і добре випалена.

Серед форм посуду шипинецької локальної групи зустрічаються біконічні посудини великих розмірів, амфори видовжених пропорцій, кубки. Для посуду цієї групи характерний розписний біхромний орнамент (червоними, чорними, ззрідка білою фарбами).

Для керамічного комлексу кошиловецької групи властиві округлі посудини з високими плавно відігнутими назовні вінцями, зрізано-конічні миски. Поширеною формою є біконічні кубки різних пропорцій, грушевидні посудини великих розмірів і шоломоподібні покришки. Переважає також розписний орнамент кераміки.

Значна частина керамічного посуду касперівської групи має сірий колір. За формою – це горщики з широким горлом, миски з потовщеними і загорнутими до середини вінчиками. На столовому посуді мало зустрічається фарбова розписна орнаментація. Багато речей прикрашені відбитками шнура.

Серед численних артефактів, виявлених в печерних відкладеннях, особливе місце займає серія теракот. Кількість антропоморфної пластики налічує 57 зображень, серед них тільки 5 чоловічих, а решту жіночі.

Колекція зооморфної пластики налічує 58 виробів. Серед них фігурки домашніх тварин: бика, свині, коня, кози і вівці. Всі вони невеликих розмірів (2-6 см), невисокі, з витягнутим тулубом, приземкуваті, але пропорції тіла збережені. Окрему групу становлять інші вироби з глини. Серед них моделі саней, печі, фрагменти вотивних столиків, пряслиця, “хлібці” і амулети.

Значну масу знарядь праці складають крем’яні вироби. Серед виробів із вторинною обробкою переважають ретушовані пластини, кінцеві скребки і різці. Скребачки-скобелі представлені екземплярами з чітко вираженим руків’ям. Ножі виготовлялися з пластин різних розмірів з нанесенням підстругуючої струменевої ретуші. Поодинокими виробами є проколки, кутові ножі, скісно ретушовані пластини.

До найбільш поширених знарядь праці з каменю належать зернотерки, відбійники, а також сокири і тесла з опоки. У печері також виявлено кістки тварин, що використовувались з виробничою метою. До їх числа належать мотики з рогу оленя. Окрему групу виробів з рогу становлять масивні молоти з просвердленими отворами. Дрібні вироби з кістки представлені лощилами, шпателями, гарпунами, проколками, шилами, голками. З очного стержня рога оленя виготовлені кинджали. Серед знахідок значна серія прикрас і амулетів. Особливо цікаві амулети, вирізані з кістяних пластин, що імітують голову бика з ліровидними рогами.

Не виключенням серед комплексу знахідок є і вироби із міді. У Вертебі знайдено 14 трубчастих пронизок, шило і сокири, усі ці вироби мають аналогії в ареалі культури Трипілля-Кукутені.

Категорії знарядь, пов’язані з веденням домашнього господарства (знаряддя з кістки, рогу, кременю, кам’яні зернотерки), дозволяють говорити про значно ширший діапазон діяльності людини в печері Вертеба, ніж це вважалося раніше.

Наукові знання про носіїв трипільської культури залишаються обмеженими, так як на даний момент кількість знайдених людських поховань, пов’язаних з цією культурою, залишається незначною. Виявлені людські останки в печері Вертеба надають можливість відповісти на деякі антропологічні питання за допомогою археологічного матеріалу. Завдяки постійній температурі і вологості та сприятливим консервуючим властивостям грунтів, кістки людського і тваринного походження в печері зберігається в доброму стані, придатному для біоархеологічних та генетичних досліджень.

Попередні результати біоархеологічного аналізу знайдених зразків доповнють відомості про енеолітичний період на території України в новому світлі. Серйозні черепні травми похованих у Вертебі свідчать про міжгрупові конфлікти або значний рівень міжособистісного насильства у часи Трипілля. Разом з тим, рівень медичних знань та хірургічних навичок у трипільців були достатніми для надання допомоги у випадках важких черепно-мозкових травм, на що вказують трепанаційні отвори. Можливо, у деяких випадках видалення кістки на черепах можуть бути пов’язані з культовими ритуальними діями. Як виявилося, люди з Вертеби належали до різних антропологічних типів, притаманних давнім європеоїдам. За будовою черепа нам вдалося з’ясувати, що більшості з них були властиві риси середземноморської людності.

Більше дізнатися про біологічні витоки людей з печери дозволили генетичні дослідження. Вони проводилися спільно з американськими археогенетиками з університету Гранд Веллі та Гарвардської Медичної Школи. Аналіз ДНК в цілому підтвердив висновки про антропологічну неоднорідність. У трипільців Вертеби основною є генетична фракція, яка пов’язує їх з найдавнішими землеробами Анатолії — вона становить близько 83 % всього геному. Решта їхнього генетичного спадку припадає на домішки, отримані від племен мисливців і збирачів Західної (14 %) і Східної (3 %) Європи.

Виявлені знахідки та людські рештки уже чимало можуть нам розповісти про те ким були люди, що заселяли печеру й чим могли займатись. Про те, що спонукало їх оселятись в місцях з несприятливими умовами для проживання, спробуємо розповісти у другому дописі про цю пам’ятку.