Тернопіль за князів Острозьких: історія формування міста і замку

Давнніше його називали Тарнополь чи Тарнополє. Він належить до типу приватновласницьких міст, заснованих у середині XVI ст. на прикордонних територіях Руського воєводства.

Його виникнення, розвиток оборонної системи та архітектурна еволюція тісно пов’язані з діяльністю двох магнатських родів — Тарновських та Острозьких.

Місто було засноване 1540 р. великим коронним гетьманом Яном Амором Тарновським, який надав йому маґдебурзьке право (1548) і створив штучний став, що виконував як господарські, так і оборонні функції. У цей же час було закладено замок — первісно кам’яно-дерев’яну укріплену резиденцію, розташовану на підвищенні над водоймою. Замок від початку був інтегрований у водну систему оборони: став підходив безпосередньо до його підніжжя, виконуючи функцію природного рову, що відповідає поширеній у Центрально-Східній Європі моделі “водного замку”.

Після смерті сина гетьмана Яна Кшиштофа Тарновського у 1567 р. Тернопіль перейшов до Василя-Костянтина Острозького через шлюбні зв’язки з родом Тарновських.

Період володіння Острозьких, що тривав від 1567 р. до початку XVII ст., став ключовим етапом у формуванні оборонної та соціальної структури міста. У другій половині XVI ст. замок не зазнав повної перебудови, проте був істотно модернізований відповідно до нових вимог військової техніки. Найважливішими змінами стали посилення нижніх оборонних ярусів, зведення або реконструкція масивних мурів, здатних витримувати артилерійський обстріл, а також формування ескарпу — похилого кам’яного укосу з гарматними амбразурами, який забезпечував фланговий вогонь і підвищував стійкість до підкопів. Водночас сформувалася багатоярусна структура, де житловий корпус у верхній частині поєднувався з оборонними ярусами внизу. У результаті замок набув рис перехідного типу фортифікації, що поєднує середньовічну композицію з ранньомодерними артилерійськими елементами; його структура була вертикальною, коли житлово-палацовий об’єм спирався на масивну оборонну основу, що безпосередньо контактувала з водою ставу.

Замок виконував ключову роль у системі міських укріплень, контролюючи дамбу та рівень води, і був пов’язаний із лінією валів та інших укріплень, які утримувалися міщанами відповідно до їхніх обов’язків. Таким чином, Тернопіль функціонував як приватне укріплене місто, де оборонна інфраструктура була спільною відповідальністю власника і громади. Важливою складовою політики Василя-Костянтина Острозького була підтримка православної громади: у Тернополі це проявилося у наданні землі для шпиталю (лазарету) для міщан “руської віри”, підтримці міського братства та розвитку парафіяльної церкви Різдва Христового, яка у 1608 р. була зведена в мурованій формі на місці попередньої дерев’яної. Ці ініціативи відображають ширшу стратегію князя, спрямовану на зміцнення православного середовища у міському контексті.

Документальні джерела фіксують обмежене коло осіб, причетних до будівництва в Тернополі. Єдиною відомою фігурою є Ян Бонк, який згадується в актах як “architekt” і “obywatel tarnopolski” у 1560–1570-х рр.; його діяльність, імовірно, була пов’язана з укріпленнями та практичним будівництвом і могла охоплювати ширший регіон. Натомість ім’я “Христофоро Бодзано”, що трапляється у пізнішій краєзнавчій традиції, не має підтвердження в актових джерелах і, ймовірно, є пізнішою реконструкцією або спотворенням. Загалом будівельне середовище Тернополя мало локальний характер і складалося з ремісників та інженерів практичного спрямування, без участі відомих італійських архітекторів, характерних для великих резиденцій типу Замостя.