Принадливий Тернопіль. Місто особистісних сенсів Мар’яни Гевко

Коли щось любиш, емоціям не вистачає слів.

Я люблю Тернопіль і важко описати чому. Тернопіль для мене – це суцільне улюблене місце серед усіх місць. У різноманітних його куточках продовжують залишатися частинки мого «Я»: запахи дитинства, хвилювання юності, рівновага сьогодення.

У цьому місті для мене є шляхи, гуляючи і блукаючи якими, завжди отримую нову порцію гормонів щастя: набережна, вулиця Сагайдачного, вулички мікрорайону Новий Світ. Влітку та весною обожнюю вулицю Степову, особливо, коли цвітуть вишні та бузок.

Є місця, в яких ностальгійно лоскоче під грудьми. Ніби нічого надзвичайного там немає, але стільки було… І дворик з гойдалкою, на якій дитиною змагалася у вправності з такими ж завзятими дітлахами, і лавочки у парку Національного Відродження, де захотілося навчитися грати на гітарі, бо якійсь парубки цим зачаровували, і алеї у парку Топільче, де знайомила сина з і його вже містом.

Тернопіль – це ще місто особистісних сенсів. Ось для мене його екзистентність у спокої. Це місто, яке не зовсім гармонійне у метушні. Насолоджуюся, коли у місті небагато людей. Тоді можна затамувати подих і повільно видихати, затримуючи у собі миті насолоди від перебування у найріднішому у світі просторі. Бо і повітря тут справді інше, своє.

Люблю Тернопіль – моє місто цілісного «Я», опори під ногами та живих емоцій без слів.

Мар’яна Гевко.

Comments are closed.