Бойовий шлях: Юрій Бойчук з Тернопільщини в Українській Повстанській Армії. Частина п’ята

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

Перших радянських солдат на Вишнівеччині місцеві жителі побачили 27 лютого 1944 року. Прихід радянської армії вони зустріли дуже насторожено. Чоловіки стали переховуватися, щоб уникнути призову, а друга частина пішла до нас в УПА. За першими лініями Червоної армії  почали просуватися великі загони НКВС, а за ними недобиті  німцями, загони радянських  партизан, щоб воювати з УПА. Ці спецпідрозділи розшукували по селах схрони з зброєю, з продуктами харчування, з одежею, але в першу чергу це українців, щоб забрати на фронт. Люди шукали різні засоби, навіть і відкуповлювалися від призову. Так в селі Залісці, комендант гарнізону в/ч 35335 видав 50 довідок місцевим особам призивного віку на відстрочку від призову в радянську армію. Так вищезгаданими діями комендант гарнізону на думку РК КП(б)У допомагав  повстанцям. Доповідна записка Вишнівецького райвоєнкомату  від 12 квітня 1944 року у відділ розвідки СМЕРШ 1-го Українського фронту говорить що чоловіки навколишніх сіл не хочуть йти до Черонї армії і переховуються в лісах. Частина свідомих наших земляків, котрі були мобілізовані в армію, пройшли вишкіл, втікали і поповнювали лави УПА.

З метою знищення  УПА на Тернопільщині, радянське керівництво  розпочало створювати з радянських партизанів, які перебували ще на наших теренах і підпорядковувалися НКДБ, військові загони і вони стали нести в населених пунктах Вишнівеччини гарнізонну службу та проводити боротьбу з підрозділими УПА та з націоналістичним підпіллям. Так на Вишнівеччині було в кінці березня таких діючих військових сім груп. Також при НКВС була створена військова група яка, переодягалася під вид повстанців і ходила поселах Кременецького, Почаївського, Вишнівецького, Велико-Дедеркальського та Лановецького районів. Ця група була створена при Кременецькому РВ НКДБ і очолював її “Кравченко”. Ще у 1943 року під керівництвом  Чесного”,   – Росічкий Данило Пилипович що відповідав в цей час за створення по селах схронів для збереження зброї, в селі Колодно був організований великий схрон зброї. Цей військовий склад за рекомендацією Шиманського Констянтина “Чернець”, сина священника, був зоорганізований в стодолі  священика села Колодно Онищука.  28 березня 1944 року до села прибула велика група колишніх партизан, які вже перебували на службі відділу СМЕРШ 60-армії разом з солдатами НКДБ і провели детальний обшук.  Тоді з схрону було вилучено сім мінометів, два кулемети, сорок пять запасних стволів до кулеметів, двадцять гранат, одинадцять снарядів та інші боєприпаси. В цей час коли проводилося вилучення зброї, священик перебував в церкві Архангела Михаїла разом з Тихоном Мазуром і Обалем Іваном. Тоді їх там відразу розстріляли на подвірї храму. В цей день ще енкаведисти вилучили пять тонн жита, сім тонн вівса, сім тонн ячменню. З інформаційних повідомленьм у Вишнівецькому РВ НКДБ до 20 березня вже була інформація про дислокацію та  кількісний склад схронів та військових підрозділів УПА на Вишнівеччині, яку подали партизанські зєднання. Але в цей день, 28 березня 1944 року було приведено коло двадцяти односельців з Колодна в приміщення школи і по одному цих людей допитували, щоб відвести підозру хто доніс про схрон у священика. Один з цих допитаних і вказав місце схрону зброї та зерна. А люди в селі загинули. Їх не затримували, не допитували, не судили а розстріляли і залишили коло храму. А таких злочинних  масових вбивст було багато на Вишнівеччині. Село Поляни, що на схід від села Старий Вишнівець. 20 квітня 1944 року. За день до страшної трагедії по селу між повстанцями була запущена інформація, що до них має прибути надрайоновий ОУН і всі повинні збиратися в Мишковецькому лісі. Мотиви були ще такі, що буде організований військовий похід у Карпати. Точно була вказана година і місце загального збору. Оповістили всіх і без затримки згідно вказаного часу прийшли молоді хлопці і відразу були оточені колишніми радянськими партизанами, а тепер бійцями  відділу СМЕРШ та енкаведистами. Без попередження відразу протягом десяти хвилин всі молоді хлопці були розстріляні. А хто залишився пораненим, був по звірячому добитий. Загинуло двадцять чотири патріоти, борці за нашу незалежність, наші земляки. Так тоді у ці криваві часи такі масові вивства були і в селі Бодаки. Там енкаведистам були відомі місця криївок, де переховувалися наші хлопці. Криївки стали розсекречені і енкаведисти закидали їх гранатами. Майже всі там гинули, а хто лишався живим добивали прикладами.

З посади коменданта СБ ОУН по Вишнівецькому районі мене звільнили в кінці травня і моє місце зайняв “Чіпка” – Сендецький Іван Капітонович з села Кривчики. Я  тоді перейшов у відділ пропоганди до “Оси”. Нам була данна у березні вказівка обласного проводу піти в глибоке підпілля і переховуватися. Також була вказівка багатьом піти на призовні пункти і поступити до радянської армії, пройти коротку військову підготовку, отримати зброю і втекти назад десь у середині травня, як фронт відійде десь на захід.  Я з  кінця березня переховувся до початку травня 1944 року з “Осою” та моїм рідним братом Олександром. Коли стало тихіше ми зібралися в Раковецькому лісі. Прийшло багато: “Кобець”, “Оса”, “Макар”, “Саша”, “Сокіл”, “Крук” та інші. Там розповідали як загинули наші побратими, а саме четвертого квітня 1944 року на хуторі між селами Колодно та Шимківці, як занинули хлопці на Кривецьких хуторах, у Бодаках. Енкаведисти вбили тоді групу вояків, які йшли з Волинні на Карпати коло Бодак. Загинуло більше дівадцяти невідомих нам молодих хлопців. Замучених переходом у ночі закидали гранатами. Ми тоді вирішили пробиратися на Кременеччину. Так сказав нам надрайоновий “Грім” – Кукурік Олександр. Нас тоді було більше двадцяти пяти чоловік. Коли ми вийшли з Раковецького лісу, то попали на засаду коло Гнидави. Нас обстріляли, але нам вдалося пройти. Енкаведисти думали що це велика група і не пішли за нами. Другий раз ми попали в засаду між Чайчинцями та Снігурівкою, там був великий бій. Першим загинув Кукурік, ми почали відстрілюватися і розходитися в різні сторони. Через деякий час впав “Кобець”. Тоді, коло нього був “Макар”. Він довго відстрілювася і у нього закінчились боєприпаси. Він підповз до “Кобця” і забрав від нього дві гранати, автомат і пістолет. Кинувши відразу дві гранати, йому вдалося вийти з оточення. Почало смеркнутим, падав дощ і це нам було на руку. З двадцяти пяти вояків нас залишилось сімнадцять. Решта загинули. Ми вже при повній темряві вийшли з опочення і пішли на Великі Дедеркали. Пробувши на Шумщині тиждень ми знову групками повертаємось на Вишнівеччину. Нам дана вказівка обласного проводу ОУН проводити поповнення свох бойових військових груп. Я вже почав займатися  своєю  есбістською роботою.  На місце “Кобця” був призначений “Макар”. В кінці травня я був звільнений з посади коменданта СБ і пішов у пропогандисти до “Оси” і став його заступником. Перший виступ я провів у селі Решнвка. Ми підїхали тоді з “Осою” та ще пятьма  хлопцями після обіду. Ми знали що в селі нікого не було з енкаведистів, а сексоти побояться виходити з села в Шимківці, де була віськова група СМЕРШ. Людей швидко скликали і почали розказувати про основні події і закликати чоловіків до поповнення наших повстанських загонів. Першим виступив “Оса”, а потім я. Ми там раздали чотири листівки, які місцеві люди мали прочитати та передати дальше.

ЗВЕРНЕННЯ ДО ЖИТЕЛІВ ВИШНІВЕЧЧИНИ.

Фронт, який пройшов по наших селах Вишнівеччини, не приніс нас суттєвих змін. Змінився тільки один “визволитель” другим, таким же “червоним визволителем”. Один окупант – другим окупантом. Один імперіалістичний гнобитель, а другий комуністичний гнобитель. На місце кривавого гестапо, стало таке криваве НКДБ. І знову ті самі “штіцпункти” стали розбійницькими, грабіжницькими гніздами комунізму. І знову тюрми поповнилися місцевими жителями Вишнівеччини. Новий окупант продовжує роботу попереднього, винищуючи кожен прояв націоналістичної організації населення наших сіл. Його ціллю є вбити дух свободи у наших людей і перетворити жителів сіл Вишнівеччини в слухняних собі рабів. А до цієї роботи стараються знайти собі помічників саме серед наших людей. З цією ціллю створується керівний апарат і зокрема міліція. І задопомогою цього апарату планують наших людей запрягти у страшне комуністичне ярмо і поступово планово винищити. Але це їм ніколи не вдастя. Адже наші люди політично зрілі і у виставлені ворожі сітки не збираються попадати. З сотень попадаютю тільки десятки, які ще не розпізнали плюгавого обличчя комуністів і ще не відчули духу волі. А ці що попали в ці страшні капкани, їм варто покинути і вибратися на волю і вільно дихнути свободою. Ще десяток з цієї сотні йде постійно на зраду свого народу, своїх односельчан, родичів та навіть близьких рідних за крумку черствого процвилого хліба. Вони постійно вже зраджують свій народ, своїх сусідів і цим самим служать злим ворогам нашої Вишнівеччини. Вони свідомо йдуть проти жителів нашої Вишнівеччини. Їх чекає страшна кара — розстріл. Зрадникам немає пощади.

Слава Україні!

Слава Героям!”

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

 

загрузка...

Comments are closed.