Принадливий Тернопіль. Вода, випадкові історії та дахи

Мої улюблені місця в цьому місті визначаються тим, як сильно у них можна заховатись, та як максимально багато побачити, залишаючись непоміченим.

Як інші смертні, люблю Тернопіль за став, а оскільки основне місце роботи розташоване поруч нього, то буваю тут часто. Найкраща точка для спокою та огляду плеса, як на мене, – біля “Шинка”. Вгорі є непримітна арка, де багато хто фотографується, а трохи нижче росте “дерево мого спокою”.

Аби далеко не ходити, в парку Шевченка є старенька сцена-думалка, де опівночі можна грішити музикою, винцем та чим би ще не заманулось. А якщо мати теплу ковдру, на яку не шкода влягтись, то можна й до ранку “зависнути”.

Через моє довге бомжування, часто доводилось ночувати на вокзалах. Особливо під час морозяних ночей. Так я й полюбив роздивлятись все, що відбувається у нас на залізничному. Всі ці зустрічі й прощання, щирі та не зовсім. Історії, якими діляться випадкові “сусіди” та й просто розмови, почуті ненароком. Можна отримати багаж знань, інструкцій із застосування, любовних історій, розчарувань та енциклопедію з унікальної п’яної лайки.

Люблю читати і бігати у “Топільче”. То затишне й гарне місце. Віднедавна полюбив там годувати качок. Неабияк заспокоюють.

Судячи з попередньо написаних слів, мене до води тягне завше. Хоча плавати добре так і не навчився ще.

У продовження сказаного, раджу Дальній пляж взимку. Там же ж нікого нема в цю пору, а гуляти класно і надихає це все чимось. Особливо на Різдво, зазвичай, коли у центрі метушня страшенна.

Ще на дахах люблю сидіти, але не скажу де, бо там заборонено. Ближче до неба трохи. Якось так.

Михайло Пінчак.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *