Не можна звалювати боротьбу з російським шовінізмом в нашім краю лише на наші плечі, – мешканка Слов’янська

Всі знають, що східна Україна (моя батьківщина) розташована біля кордону з Росією. Не одне сторіччя москалі намагались зробити своїми рабами наших прапрадідів, дідів, батьків, винищували їх національну свідомість, відбирали мову.

За часів незалежності Росія продовжує фінансувати антиукраїнські сили, ведеться антиукраїнська пропаганда за допомогою нащадків комуністів, кадебістів серед  місцевого населення та в центральній владі.

Одурена, залякана більшість населення піддавалась на солодкі обіцянки гнобителів та подовжувала таким чином своє третьосортне існування. Разом з ними страждають і місцеві патріоти, які не забули  не простили злочинів російських імперіалістів, більшовиків, кадебістів та їх нащадків проти своїх родин і свого народу. Навіть в незалежній Україні наша боротьба, пропаганда національного, просвітницька і громадсько-політична діяльність завжди були пов`язані з ризиком . Злочинці та їх нащадки добре пам`ятають свої злочини і роблять все, щоб унеможливити своє покарання. Тому бояться відродження національної свідомості і пам`яті у тих,чию рідню вони вивезли в Сибір, чи заморили голодом, закатували в підвалах, пограбували. Бояться покарання і за нові злочини. Тому нам погрожують, звільняють з роботи, псують наше майно, а ненависні вчителі-комуняки, яких ще багато в школах затюківають наших дітей. А зараз під час війни феесбешники та їхні найманці продовжують чинити фізичні розправ з патріотами нашого краю.

Наша діяльність важлива і результативна! Але ,щоб кардинально змінити ситуацію, цього недостатньо порівняно з масштабами ворожої діяльності і пропаганди. Нам потрібна допомога українців всієї країни.

Так можна продовжувати декому чванитись, заплющувати очі на наші біди і втішати себе: «Хай самі борються». Та війна показала тепер  всьому світу, що антиукраїнська діяльність і пропаганда насаджуються в нашім краю сусідньою ворожою державою, і це не суто наша місцева проблема. Не можна звалювати боротьбу з російським шовінізмом в нашім краю лише на наші плечі. Ціла українська армія зі зброєю і міжнародною підтримкою досі не вигнали російських фашистів з нашої землі, тому не можна звинувачувати місцевих жителів, чому вони беззбройні не вигнали окупантів.  Якщо і далі заплющувати очі на наслідки агресії Росії в нашім краї, то навіть після перемоги у війні з часом паростки російського шовінізму проростуть і в центрі, і на заході України. Ми цього не хочемо.

Ми хочемо продовжити національну революцію, яку ми українці провели взимку. Бо хочемо бачити в центральній і місцевій владі українців – героїв, провідників, а не холуїв – ліберальчиків.  Ми радіємо за наших побратимів із заходу України, що в них питання мови вже не стоїть. Ми так само прагнемо міцних і непохитних позицій рідної мови на нашій батьківщині і в Криму. Без рідної мови нема народу. А тому не можна було дозволяти продовжувати русифіковувати наших земляків за допомогою положень про регіональні мови в законодавстві. Інакше питання мови через 10 років буд стояти і на заході України. З українізацією сходу України і Криму почнеться наше національне  відродження і разом з цим Україна отримає надійно захищений кордон з Росією. Бо  першу  чергу це кордон проходить в серцях  і свідомості українців.

Ми віримо в згуртованість українців , віримо в перемогу. Ставайте побратими приєднуйтесь! «Не спи моя рідна земля, прокинься, моя Україно.»

Нечипоренко Оксана, м. Слов`янськ