Сховати мерію під скло та пересунути пам’ятник Бандері не проти студенти

Майбутні містобудівники хочуть стерти «кіоскову» архітектуру «файного міста Тернопіль»

У різні часи у Тернополі розміщувались дві ратуші: одна – між готелем «Тернопіль» і пам’ятником Данилу Галицькому, друга – біля пам’ятника Олександрові Пушкіну у центрі, та жодної не залишилось. Періодично історики пропонують відбудувати у місті ратушу, мовляв, це галицька традиція і кожне поважаюче місто має ратушу. Натомість сучасні містобудівельники пропонують возвести для Тернопільської міської ради сіті-хол. Тож, вітаючи гостей, міський голова Сергій Надал запропонував створити «архітектурний рімейк» – відновити старі шедеври архітектури та возвести нові сучасні будівлі. Погодьтеся, завдання було не з легких. Відтак протягом п’яти днів, з 30 травня по 3 червня, вперше у Тернополі відбувався  Міжнародний архітектурний семінар.

Замість літньої естради – скляна «тарілка»

30 студентів зі Львова, Полтави, Дніпропетровська та Німеччини разом зі своїми викладачами факультетів та відділень архітектури, дизайну, ландшафтного проектування оглянули наше файне місто і більшість пам’яток архітектури області. Часу було обмаль, тож по суті просто на коліні зуміли створити проект майбутніх забудов нашого міста, зокрема, сіті-хол у парку імені Шевченка, поміж «білим домом» та податковою адміністрацією. Щоправда, група-переможець сіті-хол перетворила на парк-хол – сяючу гігантську будівлю зі скла, екзотичну і загадкову, таку собі літаючу тарілку, що сходами сходитиме у парк, гармонійно вписуючись у навколишнє середовище.

«Сіті-хол – це новий тип споруди, популярний на Заході, – пояснив наш земляк, доцент інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Богдан Гой. – У сучасних умовах таке поняття, як ратуша, тобто центр адміністрування міста, вже віджила своє. Сіті-хол – це некомерційна громадська споруда, що зможе задовольняти потреби міста». Тим паче, що підрозділи Тернопільської мерії розкидано по всьому центру і вже давно пропонується побудувати єдиний центр, зібравши під одним дахом усі підрозділи та управління   міського самоврядування. Водночас тут можуть збиратися громадські організації, проходити виставки, симпозіуми, урочистості, обговорення проектів.

«Це був свого роду експеримент в експерименті. Усі студенти тягнули жереб. Таким чином відбувся розподіл на 6 команд. І хоча всі студенти вільно володіють англійською, складність полягала в іншому – їм довелось після перших хвилин  знайомства і спонтанно сформованих команд одразу починати працювати. До того ж студенти вчаться у вузах – представниках різних архітектурних шкіл: Полтави, Дніпропетровська, Львова, Дрездена, – зазначила викладачка «Львівська політехніка» Юлія Богданова. – До того ж було поставлено цілком реальне завдання: застосувати різні методики та технології проведення робіт. Тому що у нас є урбаністи (зокрема, студенти з Німеччини всі урбаністи, і вони ніколи не стикались із подібним). Потрібно було вирішити проблему містобудування невеликого міста, виконати завдання щодо ландшафтного та об’ємного проектування, дизайну середовища тощо. Однак, можливо, ця різноманітність груп і дала позитивний результат. Всі ідеї надзвичайно цікаві, і ми сподіваємось на подальший розвиток ескіз-проектів».

«Обидва міста, Тернопіль і Дрезден, дуже сильно постраждали під час Другої світової війни. Уже 15 років ми відбудовуємо «старе обличчя» міста, – нагадав асистент кафедри Дрезденського містобудівного університету (Німеччина) Борис Гарбаум. – Однак досі триває дискусія про те, як відновити старе місто і поєднати його із сучасними будівлями».

«Загалом у різні періоди у Тернополі розміщувалось дві ратуші: одна – між готелем «Тернопіль» і пам’ятником Данилу Галицькому, друга – у центрі, біля пам’ятника Олександрові Пушкіну, проте жодної не залишилось, – нагадав трохи історії начальник відділу містобудування, охорони пам’яток та нагляду за будівництвом управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації Ярослав Пелехатий. – Сучасна мерія знаходиться у колишньому офіцерському казино. Відтак яка б не була хороша міська влада, над нею все одно висить аура казино і борделю. І до честі міської влади, що вона хоче змінити місцеперебування органу місцевого самоврядування. Запропоновані ідеї хороші, хоча одразу постають проблеми транспортного сполучення та паркування».

Проте екскурс в історію представники влади відверто сприйняли в штики, але захист студентами створених ескізів-проектів вислухали із задоволенням.

«Студенти ще попрацюють над запропонованими ідеями і восени (у жовтні-листопаді –авт.) повернуться до нас і виставлять їх для загального обговорення громади, творчої спільноти, зокрема, архітекторів, – пообіцяв начальник управління містобудування та архітектури міської ради Василь Бесага. – А потім визначимось, яка ідея більш підходить для нас, адже парк – це рекреаційна зона, а діти часом пропонують, незважаючи, що її забудова має свої закони. Було поставлено завдання не руйнувати парк, бо це найулюбленіше місце тернополян, та й повалити пів-парку не так просто, хоча там ділянку виділено. Приємно, що студенти з розумінням, з цікавістю підійшли до завдання. Думаю, деякі ідеї ми втілимо в життя».

Нам говорили компліменти: Тернопіль порівнювали з Дрезденом, а область – із Францією

Поки студенти працювали, знані архітектори-­викладачі відомих вітчизняних та закордонних вузів оглянули місто і одностайно визнали: у Тернополі панує повний безлад, нагромадження стилів, недолуге поєднання напрямів і шкіл. Як у тій пісеньці: «Я тебе зліпила, з того, що було». І це провина аж ніяк не сучасної влади, адже місто сяк-так будують-руйнують горе-будівничі на кшталт Щепановського.

«Мені здається, що за роки Незалежності України у місті не збудовано ніяких цікавих будівель, котрі би відповідали нашому часу, – вважає Юлія Богданова. – Як ми не критикуємо радянську архітектуру, але одразу помітні так звані палаци робочих. Натомість усе, що збудовано за останні роки, якесь невиразне, хоча хотілось би іншого, все-таки це обласний центр. І знову ж таки добре, коли об’єкт «працює» у середовищі».

За кордоном зараз чітка вимога до новобудов: об’єкт повинен вписатись у парки чи площі, будівлі навколо.

«У вас багато незавершених з точки зору містобудівництва ансамблів. Тобто хоча би фрагменти набережної можна було забудувати так, щоб ансамбельність була зі сторони озера. Натомість все дуже хаотичне,  різнохарактерне, немає відчуття цілісності, – погодилась із колегою доцент кафедри Придніпровської академії будівництва (м. Дніпропетровськ) Тамара Товстік. – Мені також здається, що вашому місту не вистачає сучасного підходу в архітектурі. Зрозуміло, в усьому місті досягти цього важко, але бульвар повинен десь починатись і завершуватись. І таких ділянок дуже багато, і це певною мірою погіршує сприйняття міста. Але покращується завдяки озелененню. Водночас варто відзначити компактність міста. Ми звикли до великих міст, натомість Тернопіль насправді місто для життя, тут можна пішки всюди дійти».

Нові пам’ятники – нові ідоли

Наші гості звернули увагу на риштування у центрі, проте ідею встановити на Театральному майдані пам’ятник Незалежності не схвалили.

«Кожна нова влада увіковічує своїх ідолів, і чим їх більше, тим менш демократична влада. Ідолів не повинно бути, демократична влада – це відкритий простір для народу, простір, де люди зустрічаються, прогулюються, це благоустрій, висока якість середовища для життя, а пам’ятники чи монументи цього не зроблять», – переконана Тамара Миколаївна.

Водночас наші гості були просто зачаровані замками.

«Взагалі Тернопільщина мені нагадала Францію: там їдеш по трасі і всюди вказівники: 2 км – такий-то замок, у той бік – інший, все, немов у казці. І це потрібно розвивати, це великі гроші, – визнає Юлія Богданівна. – Ще мені сподобалось, як використовується Збаразький замок. У нього є нова функція. Це не просто історична споруда, що височіє і потрохи руйнується. Натомість у ньому  розташовано музей, відбуваються виставки, тобто замок отримав друге дихання, він живе».

Кіоски знищили архітектуру

– Ми вже декілька років планували приїхати у Тернопіль, – почав розмову професор Національного університету «Львівська політехніка» Віктор Іванович Проскуряков. – Ми вибираємо проблемні міста і починаємо з ними працювати.

– Ви випадково назвали архітектуру Тернополя «проблемною», чи для міста це  насправді велика проблема? – уточнюю у співрозмовника.

– Звичайно ж, ні, її практично нема, – категоричний доктор архітектури.

– Але ж пару років тому Міністерство регіональної політики затвердило генплан Тернополя.

– Генплан – це малюнок. Знаєте, як дві господині варять борщ? Інгредієнти однакові, але в одної борщ смачнющий, а в іншої їсти не можливо. У Тернополі унікальна ситуація: у вас немає екологічної проблеми, у центрі міста – озеро, тут такі речі можна організовувати, а з іншого боку – потрібні інвестори. До того ж ментальність міста специфічна. Тож можна створити 100 генпланів, але не врахувати всього.

Чому з нами приїхали німці? Тому що доля Дрездена і Тернополя подібна: вони ж були винищені, американці впродовж одного дня бомбардували у Дрездені житлові райони, за декілька годин у місті загинуло від 40 до 60 тисяч людей. І питання подальшої забудови міста там і досі стоять гостро.

Запропоновані студентами проекти – це просто ідеї, зараз їх опрацюють, а тоді вже можна буде говорити про втілення. Вони всі можуть бути реалізовані, причому фінансово вони дуже скромні. У них – реалістичний футуризм і нічого надзвичайного. Єдине – потрібно висловити ідеї.

Я походив по ваших блоках (кварталах – авт.), це просто жах. Внутрішні простори зайняті магазинами. Я розумію, місту потрібні гроші, але насамперед потрібне дизайн-середовища. Повинні бути газони, дерева, кашпо, ліхтарі, освітлення, мощення, пофарбування, фактура, текстура – з цього міста, як, до речі, і з будь-якого іншого на Тернопільщині, можна зробити маленьке унікальне диво. Адже всі ваші міста – давні, історичні, зі своїм неповторним образом. Ми домовилися з вашим мером, що в міській раді створять перелік нагальних потреб. Та перш ніж починати щось змінювати, потрібно зрозуміти менталітет городян, постійно проводити наукові дослідження, але я не пам’ятаю жодної дисертації по Тернополю.

З чого почати? Ми вже порадили вашому меру зробити алею для променаду в центральній частині міста. Бульвар (Т. Шевченка – авт.) давно вже став візитівкою, поруч розташовано дуже затишні вулички для пішохідних прогулянок (вулиця Сагайдачного, Валова). Але там також перебір: та ж не можна в одному будинку безмежно відкривати бари і ресторани. Тому архітектура у вас «кіоскова», бо нагадує кіоски.

Тернопіль потребує інвестицій на багато років: щоб реанімувати заводи під нове виробництво, облаштувати панораму зі сторони озера. Ми домовились із владою  про співпрацю, тому повернемося і привеземо проекти. Це тільки початок.

Жанна Попович, “Номер один”