Де у Тернополі по спині “повзають мурашки”

На думку багатьох молодих тернополян – наше місто ідеальне тло для зйомок фільму жахів. І справа тут не в чупакабрі, котра регулярно здійснює вилазки до навколишніх сіл. Хіба ви не помічали: в Тернополі панує удаваний спокій, провінційна млявість і сонна атмосфера, котру, за законами жанру, обов’язково повинне розвіяти щось неймовірне…

Звідки очікувати несподіванки? Здавалося б, тут все знайомо: щодня трамбуємо бруківку в центрі, минаємо берег озера, розчиняємося у під’їздах своїх будинків. Місто невелике. Кожен куточок – на виду.
Але завдяки еклектичній архітектурі, химерному поєднанню стилів та ще чомусь (паранормальному?) мене інколи не покидає відчуття, наче я мандрую часовими вимірами, буденноздійснюючи транзит з одного мікрорайону в інший. Побувавши у цих місцинах, ти починаєш дивитися на Тернопіль наче у криве дзеркало: впізнаючи і не впізнаючи рідне місто.

У своєрідному передчутті Геловіну нам вдалося визначити топ наймістичніших місць Тернополя за власними спостереженнями та завдяки проведеному опитуванню в одній із соцмереж. Цікаво було спостерігати і за самим ходом голосування, адже фаворити щораз змінювалися. Проте, маємо таку картину:

1.  Гідропарк «Топільче» у холодну пору року.

Облаштований у 1985 році парк зараз – одне з улюблених місць відпочинку мешканців міста та його гостей. Наймальовничіший парк Тернополя вабить своєю буйною зеленню, чистотою струмочків та затишком затінків… Чудове місце, аби помилуватися природою та потішити дітлахів завдяки Галявині Казок, зоокуточку, атракціонам, численним яткам із смаколиками. Все це – улітку. А от із приходом холодів… Парк скидається на декорації до моторошної кінострічки – слов’янське капище, закинутий космодром, сковані у лід ставки, чорні прожилки гілок у похмурому небі, вирячені тріщини асфальту погрожують от-от скласти конкуренцію Маріанській западині…

Можливо, зараз чимало читачів упізнали в цьому описі свою рідну вулицю, проте це –«Топільче».

Лячно стає і від згадок про дозвілля маніяків, жорстокі кримінальні злочини,  що відбувалися тут… До прикладу, скоєний цього літа серед білого дня збройний напад на літню тернополянку біля підвісного містка!
А яке тривожне враження справляє перегляд відео із веб-камери, встановленої над новоствореним спортивним майданчиком: вечір… мертва тиша… ні душі… і лише дитяча гойдалка розмірено похитується туди-сюди…

2. Колишня в’язниця на вул. Коперніка

Симпатичний ззовні будинок на вул. Коперніка, 1, довгі роки мав недобру славу  серед  жителів міста. Тернополяни невесело жартували, що лише Пушкін може стояти до нього спиною, та й то завдяки тому, що він – пам’ятник.
У підвалах цього приміщення довгий час – з 1944 по 1986 рр. – розміщувався слідчий ізолятор КДБ. І навіть коли потім сюди «переселили» деякі з відділів міської ради, аура будівлі не змінила свого похмурого забарвлення. Коли ви минаєте будинок, то помічаєте захаращені віконні решітки на рівні ваших ніг – можете собі уявити, що це – єдине джерело світла для арештантів, котрим доводилося скніти у тісних камерах по 40 осіб, без жодних зручностей…

Із  14 жовтня 1996 року тут розпочав свою роботу унікальний, єдиний такого роду в Україні Тернопільський обласний історико-меморіальний музей політв’язнів. Тут відтворені камери, карцери, знаряддя тортур, предмети невільничого побуту. Є в музеї макети сибірського концтабору і вагону-«телятника», обладнаного ґратами для транспортування ув’язнених, нещодавно розміщені макети повстанських криївок, посмертна маска Степана Бандери.

У ще австрійського часу стіни навіки замуровано нестерпне волання тих, кого енкаведисти прирекли на катування чи прощання з життям…
Побувати у цьому закладі – своєрідне випробування волі та духу: зізнатися чесно, липкий холод тюрми пробирає аж до кісток…  Адже екскурс у таке недавнє, але жахаюче минуле тернопільської Бастилії, творить разючий контраст із нашим благополучним побутом. Музей відкритий для відвідування щодня, окрім понеділка та середи, з 10 до 17:00. Екскурсії безкоштовні, а плата за вхід – благодійні внески.

3. Підземелля Тернопільського замку

Незважаючи на те, що зображення замку прикрашає герб міста, а встановлені нещодавно вказівники упевнено спрямовують перехожих до його мурів,  – уявіть собі! – я зустрічала молодих тернополян, котрі й слухом не чули про існування Тернопільського замку. А про те, що під його фундаментом закладено таємні ходи – й поготів! Більшості він відомий як база спортивної школи «Спартак» або ж ресторан «Максим», а не як національна пам’ятка архітектури ХVІ століття.

У підземеллях фортифікаційної споруди час від часу читають свої вірші «зліризовані» поети, гуртується «неформальна» молодь, грають незвичайну музику етно-транс колективи…  А от простим смертним потрапити туди непросто. Небезпечно. Чи просто лячно.

Катакомби замку були пристосовані до тривалої оборони, тут під час нападів татар і турків (1544—1675) ховалися міщани. Підземні ходи зв’язували замок із Надставною, Середньою і Монастирською церквами, костьолами оо. Домініканців та Єзуїтів, синагогами; можливо, під ставом – із Загребеллям. У місті, виявляється, є ціла мережа тунелів заввишки 2 і шириною 1,5 метра, які за Австрії виконували роль дощової каналізації. Майдан Волі ­- одне з місць, де вони найкраще збереглися. Зі старовинних планів міста видно, що із часу заснування ця площа ніколи не забудовувалася. Замуровані входи у підземелля є у центрі Катедрального собору та із входу до обласного архіву. До слова, таємниці тунелів хвилювали жителів міста і 80 років тому, як пише газета Газета «GlosPolski» від 5 березня 1933 року: «Нам не чужі розповіді про підземні коридори, що тягнуться під пивницями тарнопільських будинків. Однак ніхто дотепер не зайнявся їх детальнішим вивченням. Бо важко було би дослідити, чи справді під водами ставу є таємний перехід від замку до Загребелля, як дехто розповідає. Можливо, й справді чотириста років тому гетьман Тарновський наказав перед заповненням лугів водою збудувати перехід. ..»

Про тернопільські підземелля ходять легенди – начебто тут заховано дорогоцінну Біблію XVII століття із Надставної церкви, або що тут євреї ховали свої скарби… Насправді через 300 років у тунелях значно вірогідніше наткнутися та міни чи снаряди із часів війни, або скупчення отруйного газу метану.

4. Вулиці «Нового світу»

Мікрорайон на правому березі озера вирізняється серед інших чи не найцікавішою в архітектурному плані житловою забудовою. Порівняно небагато сірих «коробок», натомість чимало різних за формою будиночків, вузькі вулички, приховані дворики…  Щоб потрапити сюди із центру потрібно перетнути тернопільський «Стікс» – загнану під землю змілілу річку Рудку. Ця ріка колись дала назву околиці міста, що межувала із Білою  – Заруддю. А топонім «Новий світ» виник у зв’язку із тим, що частина будинків тут була збудована на початку ХХ ст. коштами та силами тернопільських емігрантів. З 1 січня 1937 року вона стала складовою частиною Тернополя.

Зараз для мене ця місцевість – точка химерного зіткнення різних часових паралелей. Можливо, не така відчутна для самих мешканців Нового світу, але помітна для тих, хто потрапляє сюди вперше.

5. Мистецький комплекс «Штуки»

Ще одне непримітне з першого погляду приміщення має цікаву історію та сьогодення. Минулоріч на бульварі Т. Шевченка, 1, відкрили мистецький комплекс «Штуки» з його головною принадою – виставковою залою «Бункермуз».  Галерею влаштували у підвалі колишнього Польського народного дому. Упродовж століття там встигла розміститися їдальняКомпартії, видавництво “Лілея”, міські установи… Зараз, проминувши розмальовану графіті арку та спустившись униз старими сходами ви потрапите у … Не жахайтеся чорних стін, вогкого запаху та запилюженого фортепіано.  Маргінальна атмосфера – найкраще місце для народження натхнення. У цій незвичній аурі відбуваються вечірки, кіно- та музичні проекти. А Італійський дворик «на поверхні» наче магніт притягує фотографів своєю естетикою напівстертої, постарілої краси… Зауважимо, що вхід сюди доступний щодня, окрім понеділка, від 10:00 до 19:00 безкоштовно.

Хотілося б озвучити варіанти, які тернополяни називали у якості найтаємничіших та містичних.

–  Микулинецьке кладовище не увійшло до топ-листа як надто банальний варіант.

–  Комбайновий завод приваблює та лякає, як і кожна індустріальна руїна, пануванням штучного над природою.

–  Громадський туалет на автовокзалі до недавнього часу дійсно вважався місцем, у яке було боязко потрапляти.

–  Труба у парку «Топільче» поблизу ресторану «День і ніч» асоціюється із норою, в яку звалилася Аліса із казки Керрола, історією про Х-менів та порталом у паранормальний світ.

–  Центральний ринок, а точніше «стометрівку» один парубок назвав найстрашнішим місцем не те що Тернополя, а й усього світу, причому навіть удень.  Що природно: для представників чоловічої статі будь-які місця шопінгу несуть потенційну небезпеку.

На щастя, тернополяни долають свої потаємні острахи якщо не здоровою логікою, то із гумором.Тернопіль здатен дивувати та відкривати нам подекуди свої «темні» сторони: загаслий ліхтар, неприкаяна купа мотлоху, незнайомий провулок чи колючий погляд незнайомця. А що видається вам містичним? Відповідями діліться у коментарях.

Марія Богданович, Тернопільська Липа