Як врятувати Донбас – рецепт від відомої письменниці Лесі Романчук
Я довго-предовго терпіла. Мовчала. Ведмедиків постила, цвіточки і красівих дівчаток. Казала собі – ну, мовчи, ти ж не Дід Свирид, сільський аналітик, не Натуся Бо, навіть не Доктор Лівсі, мовчи! Війна надворі, країна начетверо, люди люті, ФБ то кусається, то отрутою бризкає. А ти мовчи, бо хто ти?
А власне, хто я? А я – доцент. Доцент буває тупий – як у кіно. А я – Злий Доцент. Злючий-презлючий. Кусючий.
Які функціональні обов’язки доцента в лікарні? Консультувати хворих. Ставити діагноз. Призначати обстеження та лікування. Давати рекомендації. У випадку пологів – складати план ведення. Визначати тактику.
Щоправда, у мене краще виходить визначати стратегічні напрямки, але тактика іноді – частина стратегії.
Отож, сьогодні консультації Злого Доцента потребує хворий особливий. Звуть Донбас. Набір хромосом – невизначений. Міністр євойної культури якось проболтався, що одна хромосома у них зайва, і генетики дружно погодились – а такі да, зайва, синдром Дауна називається. Недаремно там завелися персонажі, що відгукуються на кличку Даун.
Скарги… Та набрид він вже цілому світові зі своїми скаргами!
Скарги – хворий хоче жити за своїми правилами, а ми його не чуємо. Щоправда, є скарги і у здорових – вуха позакладало від твого крику, не хочемо ми його чути! А не чути нині не виходить, бо надто голосно волає, кричить, репетує. Хворий скаржиться, що йому всього бракує – їжі, тепла, грошей, особливого статусу, особливої уваги від уряду – чомусь київського.
Дивний цей хворий – керувати хоче сам, а забезпечувати його потреби повинні інші – то Київ, то Москва, то Пекін, то антарктичні пінгвіни та австралійські кенгуру – всі йому винні.
Цей симптом потребує окремої консультації, про це – згодом. А поки що – пацієнте, зрозумій просту річ: хто керує – той і дає гроші, він же за все відповідає. Ясно?
Родичам пацієнта Злий Доцент додатково пояснює – якщо хворе на всю голову хоче свій уряд – дайте йому це негайно. Хоче самоврядування – та нехай самоврядує, хоч вдавиться, хоче повноважень – та уповноважте його аж по саме нікуди, хай утопиться у своїх повноваженнях! Бо якщо дауни керують, то дауни за все й відповідають, дауни все й фінансують. Второпали, ні? Ключове слово – фінансують!
Одна справа – дати повноваження, інша – гроші.
А з грошима просто – є український прапор, отримуй українські гривні. Нема українського прапора – смокчи свою даунячу лапу і чекай білого КАМАЗа від папіка з Ростова.
Нема пий – нема грай.
Ага, даруйте, відволіклася… Хоч і Злий, але ж Доцент. Що там у нас із пацієнтом? Стан – середньої важкості, ближчий до важкого. Колір шкіри – червоно-синій, місцями білий, себто присутній ціаноз, локальне повнокрів’я, посмуговане блідістю. Сон – порушений. Стріляє воно ночами. Само не спить, і людям не дає. Апетит – підвищений. Жере усе підряд і не давиться, зі стравоходом поки що все гаразд. Фізіологічні відходи у вигляді вантажу 200 відправляє то до тата у Ростов, то до матері… японаматері… без табличок і написів…
Не забувайте, Доцент Злий! Розсердили його не на жарт! Якщо лаятиметься і вживатиме звороти бойового суржику, то терпіть, не нарікайте.
Огляд продовжуємо. Анамнез у хворого просто драматичний. Щоб коротко – «панаєхалі». Яке коріння – таке насіння. А плід… Жувала ти його, жувала, Україно-ненько, та й вдавилася. Твоїх синів виморили Голодомором, а заселили донецькі степи казна-ким… І сидів у тебе в горлі той Донбас кісткою – ні ковтнути, ні виплюнути.
Діагноз: стороннє тіло. СТОРОННЄ ТІЛО.
Вже чую воплі – ой, а там же наші громадяни, ой, а там же наша земля, ой, а там же…
Відповідаю. Земля – наша. Землю повернемо.
Громадяни? Наші громадяни – вже тут, з нами. Не наші – в раші. Ті, що стріляють – а нехай повиздихають. Ті, в яких там стріляють – нехай виживуть, якщо вдасться. Весна покаже…
А тих, що “панаєхалі”, щоб отруїти Київ, Львів, Одесу – ще вирахуємо і витруїмо. Маємо досвід УПА. “Прошу пана на гілляку” ще ніхто не відміняв.
Жити у львівських вигодах і провадити даунячі порядки не вийде! Машінгвери до бою, панове батяри! Чужі у місті! Але через «прошу пана», бо інакше – не ґречно.
Так що воплі припинити, соплі витерти. Доцент нині злий.
Додаткові методи обстеження. Аналіз крові – кількість еритроцитів знижена. Крові пролили, нелюди, ріки… Не забудемо, не пробачимо, тут вже без «перепрошую», і не пояснюйте мені, що таке амністія. Амністія – то для людей, а це паскудство нам за кожен втрачений еритроцит відповість, за кожен!
Аналіз сечі… Чим та гидота сцить – очі б не бачили, але процес інтенсивний і прогресує. Поліурія називається. Або – засцяли чуваки. Зима на носі. А зима – не львівська цьоця, кави з канапкою не запропонує.
УЗД… Злий Доцент без УЗД вміє зазирнути у це гниле нутро. Без ендоскопії видно. Гниле воно. І само себе за зиму перестріляє. От побачите!
Обґрунтування діагнозу. Стороннє тіло… Те, що ніби є частиною України, але за суттю й духом їй не належить. Десятки років воно мучило наше здорове і сильне дерево – як та омела, як ліана – і сама не росте, й іншим не дає.
Депресивний регіон, який роками тягнув з нас всі соки на свої дотації, на свої нерентабельні шахти, на підтримання тієї частини економіки, яку Україні ні тягти на горбу ніяк, ні скинути, бо зразу воплі – ЯК? Сліваєтє данбас? То їм мова не така, то наша історія не пасує, у них своя власна, то культурні традиції такі автентичні, що аж ростовські! І всього їм – дай-дай-дай! А, ще забула – вони ж нас усі ці роки годували!
Співіснувати із цим специфічним і відмінним за всіма ознаками від решти України регіоном – те саме, що намагатися злетіти з каменем на шиї.
Когось із наших президентів неминуче очікувала б доля залізної леді Тетчер – приймати непопулярні рішення, закривати нерентабельні шахти, перепрофільовувати підприємства…
Уявіть собі цей крик, ґвалт, стогін, скрежет зубовний…
І тут – подарунок від Донбасу. ПОДАРУНОК, люди! Зацініть – вони самі себе закопали! І то так, що не викопаєш! Не треба жодних непопулярних кроків – самі розгромили, самі затопили, самі зруйнували свою економіку! Не треба нічого закривати – більшість зруйнованого відновленню не підлягає.
Зруйнували економіку свого регіону. І нашу, так… Зараз це болюча рана. Але зазирніть хоч на 10 літ уперед, поміркуйте стратегічно – та рано чи пізно довелося б робити це самим – під вереск і крик. А тепер – “ні обіцянок, ні пробачень, все сталося само собою”.
Злому Доценту навіть думати не треба. Рятувати нічого. Жодних органозберігаючих технологій. Ампутація.
Тактика ведення хворого: стороннє тіло потребує видалення. Крапка.
Оскільки навколо стороннього тіла утворилася маса тромбів, іде активний запальний процес, радикальне видалення на момент огляду не рекомендоване, бо небезпечне для організму – не витримає втручання, а розповзання інфекції загрожує сепсисом. Та й інструментів необхідних наразі не маємо у достатній кількості. Потрібен час. Тому рекомендоване консервативне лікування – антибіотики у вигляді введення відповідних санкцій у болючі точки.
А ще – заморожування. Дуже ефективний метод для зменшення запального процесу. Як тільки вдарять холоди, кількість охочих до активних дій негайно зменшиться, знизиться рівень пенетрації кордону злоякісними клітинами із сусіднього недружнього організму.
Водночас активація наших Т-кіллерів (це такий вид лейкоцитів, що нищить ворожі клітини), а також Т-хелперів (це такі лейкоцити, що допомагають своїм) у вигляді волонтерської сотні дозволить локалізувати оцей сторонній непотріб, а навесні, як вимерзне й попустить, якось уже піднапружимося всім здоровим організмом, чхнемо гучніше – воно й вискочить.
А поки що – хіміотерапія. Пухлина ж – злоякісна, без гістології видно. І метастази розповзлися по Україні – поки що поодинокі, але всюди.
Нічого, метастазики, не хвилюйтеся, витруїмо. Повторюю ще раз – “прошу пана на гілляку” актуальне як ніколи.
Оце така невеличка консультація від Злого Доцента.
Коментарі вимкнені.