Дякую тобі, що ти вибрав мене, – Лілія Мусіхіна вітає Тернопіль зі святом
У мого міста сьогодні день Народження. У моїх вуличок, мого озера, моїх каштанів. Воно шепоче, воно кричить і плаче. Воно радіє зі мною. Воно посміхається посмішкою моєї донечки. Це місто мого дитинства, моєї юності і мого кохання. Без мого міста… чи була б я!
З Днем Народження, мій рідний, мій дорогий Тернопіль.
Я люблю тебе.
Тримайся. Все минеться. А ти – залишишся. Минуться ті, хто роздирає тебе на шматки. Витерпи нас, як грип, ангіну чи навіть рак. Ти просто будь.
Якщо ти сам вибирав тих, хто народжується тернополянином, дякую тобі, що ти вибрав мене.
Миру тобі, рідний. Сили тобі, дорогий. Мужності тобі.
Лиш крок ступи, поглянь — а слід вже стерся…
У вітра на широкому плечі
Моє маленьке, ношене під серцем
Безлюдне місто — плаче уночі.
Зацитькайте! — з якої речі квилить?
Втрутіться хто, бо ж сили не стає!
Іконний лик в сухих розломах вилиць:
Безкровне місто. Змучене. Моє.
І я уже — згоряю, не згоряю —
Одна з живих, оплавлена свіча! —
А ніч навпереріз, як вовча зграя,
По вулицях, будинках і очах!..
Озвіться хто! Десь має ж бути стражник,
Чия хода надійна, як печать!..
Ох, місту страшно, місту дуже страшно,
Коли усі поснули і мовчать!
І — ні душі: лиш обсипає приском
Дражливий звук ледь чутного плачу.
Лечу крізь ніч! Цілую очі міста!
Мов заговір, ім’я його шепчу, —
І голос той, риданнями зім’ятий,
Всотаю в себе, мов суха земля…
Ах, Боже мій! Таж мусить хтось не спати,
Коли у місті плаче немовля…
Вірш Оксана Забужко
Коментарі вимкнені.