Тернопільський мер Сергій Надал об’ївся грибів та ще й журналістів нагодував

Грибний сезон у нас розпочався практично одночасно з виборами. Вибори закінчилися, а гриби продовжують рости. Всім давно відомо – наскільки небезпечними вони можуть бути. Трохи відійшов від рецепту приготування або вибрав не того грибочка і все – трагедія. Але не всім так щастить. Декого після такого куштування досить міцно накриває і починається у людей маячня. І то багатомісячна. Ось прочитав днями на одному з тернопільських сайтів цікаву публікацію. Сайт вказувати не буду, щоб не робити йому рекламу, хоча дуже співчуваю людям, які не прочитають цей фантастичний твір з елементами шпигунського детективу і домішками шизофренії. Тому спробую коротко викласти фабулу.

Такий собі Пастух домовився з таким собі Ландяком. А щоб їм було веселіше, бо всі ж в курсі, що на трьох якось краще йде, взяли собі на допомогу ще такого собі Стєпанова. І ось ці троє нехороших людей вирішили влаштувати у Тернополі переворот. Не зовсім палацовий і то лише через відсутність у місті палаців, а швидше – мерський. Простіше кажучи – дуже вже хлопці прагнуть отримати у міській раді більшість, щоб мати змогу дерибанити земельку тернопільську. Так ніби без них там собі дехто раду у цьому питанні не дає. План у них страшний і цинічний, тому вагітним жінкам, неповнолітнім дітям і прихильникам ВО «Свобода» далі краще не читати.

Отже – Пастух, якщо хто не в курсі, такий собі народний депутат, на підводному човні через каналізацію захоплює міську раду. Тим часом Ландяк, якщо кому не відомо, громадський діяч і бізнесмен, на бронепоїзді курсує нововідкритим тролейбусним маршрутом. А Стєпанов, якщо хто ще не чув, то скажу лише, що сам Аль Капоне не вартий йому черевики зашнуровувати, все тим же часом захоплює всі ресторани, бари та інші будівлі міста, які належать Гладкому і дружині двічі діючого мера.

Оскільки всю кампанію фінансують грошима, які друкують безпосередньо у Кремлі, наша злочинна трійка заручилася підтримкою самого Путіна. А Володимир Володимирович чи то особисто дуже зацікавлений у дестабілізації ситуації у файному місті, чи то трійця наша пообіцяла йому за допомогу віддати приміщення квіткового ринку на шість поверхів біля «Орнави», що пообіцяв навіть в разі необхідності відкликати всі свої літаки із Сирії і встановити їх на постаментах у всіх мікрорайонах міста.

І ось коли ці троє людей без честі і совісті вже були готові реалізувати свій план, на захист міста, його жителів, квіткового ринку на шість поверхів і ще не до кінця відданих за безцінь Гладкому земельних ділянок – грудьми і частково лисиною став сам Сергій Віталійович. І здолав наш Сергій Победоносець змія триголового, і ногами його затоптав, і попіл розвіяв над ставом тернопільським, і пахло від ставу ще гірше, ніж від тієї риби, яку у нього запустили перед виборами і яка чомусь наступного дня почала підставляти сонячному промінню блискучі животики…

Ось так, якщо коротко, звучить новітня історія Тернополя, писана деяким місцевими літописцями. Коли я починав її читати, то дуже співчував авторові, бо уявляв, як його зранку буде боліти голова. Але вже ближче до середини зрозумів, що у цій історії лише один змій і той аж ніяк не зелений, а триголовий, Сергієм переможений. І не в пігулках тут якихось справа, і не в траві, яку замість тютюну використовують. Тут явно гриби замішані. І то як мінімум суміш мухоморів і блідих поганок.

Вибори закінчилися, а деяких тернопільських журналістів все ще «гребе» і як би вони не приховували імена авторів такої маячні, одразу помітно, що до приготування цієї страви доклав руку той же шеф-повар, який поливав брудом конкурентів «Того, що перемагає у першому турі». Мене ж найбільше одне цікавить – чого так боїться тернопільський війт, що продовжує боротися з тими, хто йому вже ніби і не загрожує. Значить не настільки все добре у «тернопільському королівстві», раз у команді «Сергія Непереможного», у перервах між грибною юшкою і піцою з грибами, продовжують свою брудну кампанію, використовуючи деяких, так би мовити, журналістів, для яких гроші важливіші за правду, незаангажованість і об’єктивність.
Андрій Березовчук